Дерево, що ожива: в Кадиївцях експонують незвичайну виставку

Сучасна молодь настільки поринула у віртуальний світ Інтернету та гаджетів, що, здається, не бачить нічого і нікого навколо себе. У селі, де зазвичай кожен знає один одного, молоді люди мало спілкуються навіть з сусідами по вулиці. Їх майже не цікавлять сьогоднішні події, не кажучи вже про те, що відбувалось колись. А наше село Кадиївці багате цікавими історичними фактами. Тут жили і живуть неординарні творчі особистості. Хочеться, щоб їх імена не загубились у вирі подій, щоб їх знали, про них пам’ятали, вшановували і наслідували. Адже їхня цілеспрямованість, працелюбність і любов до рідного краю є прикладом для нащадків.

Наприкінці лютого в Кадиївцях відбулось відкриття виставки виробів з дерева «Дерево, що ожива». На якій були представлені роботи жителів села: Петра Сівковського, Дмитра Кострюкова, Івана Мазура, Івана Кляпетури, Сергія Кляпетури, Василя Савчука та його сина Василя Савчука.

Презентація розпочалась роботами Петра Сівковського. В його руках дерево дійсно оживало: шматок деревини набирав форми, поступово перетворюючись в шляхетних оленів, гордих орлів, граційних коней, вайлуватих ведмедів, величних лосів та інших тварин.

Він прожив дуже мало, біля 42 років, але його роботи були майже в кожній хаті нашого села і не тільки. Вироби майстра розійшлися по всій окрузі.

З дитинства Петро Сівковський полюбляв малювати і йому це добре вдавалось. Коли працював у Кам’янець-Подільському лісгоспі, познайомився з майстром Іваном Хресторізом, від якого і перейняв основи різьбярської справи. Це його захопило і він самотужки опанував усі тонкощі ремесла. Петро Іванович досяг досконалості й легкості у виготовленні виробів із дерева, і замовлення посипались звідусіль: хто на пам’ять хотів отримати чудовий витвір майстра, хто комусь у подарунок… Завжди підтримувала і допомагала йому вірна дружина, а нині вдова – Тетяна Сівковська.

Серед експонатів вирізняються роботи Дмитра Пилиповича Кострюкова. Він освоїв 16 професій, у тому числі багато технік роботи з деревом: ажурне різьблення, різьблення лобзиком, виточування на токарському станку, виготовлення та оздоблення меблів, виготовлення паркету, вікон, дверей, веранд, ганків та ін. Його роботи були представлені на різних виставках та конкурсах декоративно-прикладного мистецтва.

Дмитро Пилипович виріс у далекій сибірській глибинці в багатодітній родині. Під час війни чотирнадцятирічним підлітком працював на авіаційному заводі. Життя було і довге, і важке – сповнене різних трагічних і радісних подій. Але він завжди говорив, що безмежно вдячний долі, яка занесла його в Україну, у село Кадиївці. Тут він збудував дім, знайшов багато друзів, виростив дітей та дочекався онуків і правнуків.

Він був майстром на всі руки і неабиякий трудоголік: якщо виконував термінове замовлення, міг працювати всю ніч (і не одну) і дуже втішався, коли робота вдавалася.

Івана Мазура можна назвати талановитим майстром столярства та різьбярства. Крім звичайних вікон та дверей, він прикрашав ганки та веранди дерев’яними фігурками. А також виготовляв вишукані меблі для осель земляків: чудові царники або мисники, шафи, серванти, ліжка. Його справу продовжив онук Василь Дмитрович Савчук. У селі його поважають та знають як добросовісного, порядного та кваліфікованого майстра. Про таких людей кажуть, що у нього золоті руки. Його ліжка, вікна, двері дуже гарні, якісні та надійні, вони прикрашають не одну оселю подолян. Славну династію майстрів продовжує правнук Василь Васильович Савчук, який навчається у Косівському училищі декоративно-прикладного мистецтва, філії Львівської академії мистецтв, і бере участь у виставках та конкурсах. Талант юнака розкрив Іван Васильович Кляпетура, підтримав його починання і допоміг пізнати світ мистецтва.

Сільську експозицію прикрашають і роботи Івана Кляпетури, знаного на Поділлі митця, члена спілки художників України, скульптора і різьбяра. Його фантазії у дереві розвивають уяву, спонукають до польоту фантазії, вони цікаві, оригінальні та неординарні.

Іван Кляпетура – гордість нашого села, можна сказати «почесний громадянин», це беззаперечно творча, натхненна особистість. Він автор семи персональних виставок, вчитель і наставник багатьох поколінь юних художників – десять років працював учителем в художній школі. А ще він виховав двох талановитих дітей, які примножують славу Поділля. Сергій Іванович Кляпетура – монументаліст, автор численних скульптур на території України. Олена Іванівна Савчук – відома художниця, нині директорка Кам’янець-Подільської художньої школи. Сергій Кляпетура є автором багатьох робіт, які прикрашають вулиці і сквери Чернівців та Кам’янця-Подільського. Зокрема, постать бідного туриста біля ратуші, що стала візитівкою Старого міста. Наш земляк разом із командою посів перше місце у конкурсі крижаних скульптур, який відбувався в Канаді.

Звичайно, виставка не змогла охопити роботи всіх столярів та різьбярів, серед яких є ще багато талановитих односельчан, яких з гордістю можна назвати справжніми майстрами своєї справи: це Василь Бабко, Іван Кляпетура та його сини Юрій та Олександр, Микола Ковальчук, Віктор Ковальчук (автор іконостасу, двох кіотів у місцевому храмі), Дмитро Задорожний, Петро Шидловський, Броніслав Скавронський, Леонтій Петяк, Іван Савчук, Микола Белянський, Василь Іванцов, Микола Слєсар, Петро Мартинюк, Олександр Бенера, Ілля Талапчук, Семен Мосорик, Владислав Мосорик, Іван Дужак, Микола Бенера, Степан Солоненко, Дмитро Гончар, Станіслав Файфолик, Роман Скирський, Микола Рудь та інші. Старше покоління добре знає цих майстрів та ставиться до них з належною пошаною, а їхні роботи зберігає як дорогоцінну реліквію.

Виставка «Дерево, що ожива» показала молоді, яких вершин можна досягти завдяки наполегливій праці, як мистецькими виробами прикрасити своє життя, як звичайні побутові речі перетворити на шедеври.

Людмила ЧАБАРУК.

Поділитися в соціальних мережах