ПУХНАСТИЙ РИЖИК
Кожного ранку я поспішаю до високого вольєру в садочку, де ось уже третій рік поспіль живе білка звичайна. Одна з тих, яких, на жаль, не часто можна зустріти в лісопарку.
Звірятко радо зустрічає мене. Білочка блискавично скаче по вольєру, її стрибки чимось схожі на акробатичний танець. Вона зупиняється, коли я протягую руку зі сніданком: горіхами, яблуками, сухарями. Звірятко хапає дарунки і несе їх у штучно змайстроване дупло. Іноді чутно, як звідти лунає звук розкушеного горіха. Білочка вправно вибирає зернятка і, смакуючи ними, поглядає на мене – чи не приніс ще якогось смаколика.
Рижик, як я назвав білочку, потрапив до мене за трагічних обставин. Одного дня зателефонували родичі з села і схвильовано розповіли, що неподалік від їхнього будинку впало дерево, яке прибило білку, і в неї залишилось четверо голих і сліпих білченят. Як їх врятувати? Вони, бідолахи, прикриті травичкою, й не підозрювали, що залишились сиротами, а їхнє життя опинилось у смертельній небезпеці.
Взявши маленьких в теплу хустку, принесли додому і відразу облаштували крихітне тепле кубельце, тоді враз гніздечко заворушилось.
Набравши у шприц теплого молока, почали вигодовувати малюків, але це виявилось надзвичайно складно. Із чотирьох білченят вижив лише один – Рижик. Коли він вперше відкрив оченята, то відразу торкнувся носиком у руку, ніби подякував за порятунок. Малюк швидко ріс, і родина не знала куди його подіти. Вона запропонувала білченя мені. Незабаром я зробив для нього затишний вольєр і відповідно обладнав його, прилаштувавши в садку біля голуб’ятні.
Давайте пригадаємо, які ознаки білки звичайної: довжина тіла 20-30 см, хвіст 14-25 см, висота 5-6,5 см, маса 200-500 гр. Для цієї надзвичайно в’юнкої тваринки характерні довгий пухнастий хвіст і вуха з «пензликами», колір хутра залежить від середовища проживання. Білка дуже добре лазить по деревах. Вона так само швидко піднімається нагору по стовбуру, як і спускається вниз головою. Вона добре й прицільно стрибає. Невелика маса тіла дозволяє їй підніматися на частину крони і на кінці гілок дерев. При цьому довгий пухнастий хвіст служить білці своєрідним балансом. А під час стрибка серед гілок він править за кермо і парашут. Сигнал тривоги – голосний цокіт.
Оскільки білка тварина денна, вона цілком доступна для спостереження. З надзвичайною звірячою моторністю миготить у кронах дерев, без зволікання стрибає на сусіднє дерево або кущ. Білка будує кулясті гнізда з гілок і листя в дуплах або в кронах дерев. У гнізді вона спить або народжує дитинчат. Узимку вона в сплячку не впадає, а перемежовує сон зі станом дрімоти. Завдяки зниженню активності, зменшується потреба в їжі.
Основний час розмноження припадає на весну і початок літа. Білки, як правило, народжують 2 рази на рік. Вагітність триває 28 днів, народжується 4-5, максимум 7 малюків. Вони голі і сліпі. Оскільки вагітні самки часто будують запасне гніздо, то при руйнуванні першого гнізда, вони можуть швидко перетягнути дитинчат у нове. Вхід у гніздо зазвичай влаштовується внизу збоку, й білці зручніше забиратися в нього знизу . Цим воно відрізняється від пташиних гнізд.
Білки не дуже розбірливі в їжі і перемелюють все, що потрапить на їхні зуби. Меню білки досить багате: горіхи, букові горішки, жолуді, насіння ялини, сосни і інших рослин, включаючи ягоди, плоди, гриби, поїдають і пташенят, і яйця.
Найлютіші вороги білок – яструби і лісова куниця.
Варто знати і те, що хоча білку можна швидко приручити, проте вона недовірлива і може вкусити господаря, який її приручив і утримує багато років, а зуби в неї, повірте, заточені добре, в чому я особисто переконався.
Білка настільки енергійна і рухлива, що в неволі в клітках їй ставлять колеса, тоді звірятко дає вихід своїй енергії, бігаючи всередині.
Звичайну білку знають всі. Уявлення про неї цілком відповідає в загальних рисах і для решти 54 видів цього роду. Досить зазначити, що звичайна білка може бути рудою, попелястою, майже чорною тощо.
Більшість видів не має «пензликів» на вухах. Вони є лише у звичайної, та в північноамериканської білки.
Звичайна білка, як і інші види цього роду, типово деревна тварина. Відомі випадки проживання білок у шпаківнях і навіть у людських будівлях.
Білченята з’являються на світ масою 10-15 грамів. Протягом шести тижнів вони перебувають у гнізді, харчуючись молоком матері. Коли самка відлучається з гнізда, вона накриває дітей м’якою вистилкою. Тому при будь-яких спробах вигодувати білчат штучно, за допомогою соски, слід пам’ятати про необхідність постійного тепла.
Через місяць народжені білченята відкривають очі, а через 10-12 місяців вони стають дорослими.
Тримати ручну білку вдома – велике задоволення. Однак не забувайте, що по-справжньому ручною вона стає тільки тоді, коли її вигодували з раннього дитинства. Характер у білки, як і у людей, – індивідуальний. Їхні стосунки з людьми складаються по-різному. Одні швидко звикають і стають довірливими, інші по-справжньому довіряють лише господареві, який за ними доглядає. Зустрічаються білки, які дуже звикають тільки до однієї людини. Харчовий раціон білки складають молочні продукти (кефір, йогурт, сир, молоко, овочі, ягоди, фрукти (сливи і вишні слід давати без кісточок, оскільки в них містяться шкідливі речовини).
Найбільш улюбленими ласощами для білки є горіхи і не смажене соняшникове насіння.
Пам’ятайте, що не зважаючи на наявність соковитих кормів, у клітці завжди повинна бути вода.
Останнім часом все частіше можна бачити білок у міських парках, садах, приміських лісосмугах, тобто недалеко від людських осель, тому їх слід відносити до санітарівприроди. Білка належить до найбільш красивих, граціозних тварин нашої фауни.
Цікавим у живленні білок є те, що вони дуже старанно запасають на зиму корми – жолуді, горіхи, гриби, які ховають у дуплах.
Дуже приємно, що білочок можна зустріти в міському парку. Вони не тільки стрибають з дерева на дерево, але й пересуваються по землі, перебігаючи паркові доріжки. Якось довелося спостерігати цікаву картину. Парком крокував хлопчина років десяти. Раптом він помітив на стовбурі дерева білку. Хлопчик швидко дістав з кишені куртки горішки і став стукати ними. Це зацікавило звірятко. Білка миттю опустилася до основи стовбура і стала дивитися на хлопчика. Той ступив крок їй назустріч. Тоді білка зробила пару стрибків вверх по стовбуру і повернула голову до нього. Хлопчина присів і витягнув руку з горіхами, раз у раз поцокуючи ними. Білочка спустилась на землю і сторожко наблизилась до руки, вхопила горішок й блискавично метнулася до дерева. Хлопчик встав і задоволено посміхнувся.
Таку картину я спостерігав у парку не вперше. Є чимало людей, які приносять пухнастим звіряткам горіхи, яблука, печиво. Відрадно, що подекуди білочки так звикли до цього, що беруть дарунки з рук людей. Тож не дивно, що на вулицях міста, які прилягають до парку, можна часто зустріти білочок. Пізньої осені чи ранньої весни білки навіть забігають у двори і там шукають поживи. Добре, що є люди, які залишають у прихованих місцях горіхи, яблука, крихти білого хліба. Білочки підбирають та споживають їх, рятуючись від голоду.
Тож ми повинні дбати про те, щоб білочки завжди відчували нашу підтримку. Риси дбайливого ставлення до довкілля, флори й фауни, в даному випадку до друзів наших менших – білок, птахів, повинні виховуватися в підростаючого покоління ще зі шкільної парти. Про дружбу людини з природою ми не маємо права забувати ні на мить. Тож хай кожного ранку серед інших вітань лунає:
– Здрастуй, білочко!
Станіслав СТОЯНОВСЬКИЙ.
Автор:
admin
