Сто днів пекла

26 квітня минає вже 38 років з тієї страшної ночі, коли аварія на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції спричинила найбільшу в історії техногенну катастрофу. До її тривалої ліквідації залучали не лише пожежників, медиків та рятувальників, але й інших представників мирних професій. Своїми спогадами про ті події ділиться ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС Валерій БУНДА.

Житель с.Кам’янка Валерій Бунда згадує 26 квітня уже за декілька років від того злощасного 1986-го року. Тоді 30-річний майстер виробничого навчання Кам’янець-Подільського профтехучилища №26 отримав повідомлення про необхідність з’явитися на пункті збору військкомату. Та про те, що він буде ліквідовувати наслідки Чорнобильської АЕС, не знав. Сказали, що потрібні на відбудову будівельники у Чорнобильську зону.
– Тоді інформації дуже мало було, – пригадує Валерій Володимирович. – Нас зібрали і везуть кудись. Потім уже по дорозі зрозуміли, що їдемо у Чорнобиль. Розмістили у військовому наметовому містечку, десь за 30 км від Чорнобиля. Кожного дня наша бригада виїжджала на завдання. Працювали здебільшого на третьому реакторі. У залежності від рівня радіаційного забруднення, визначали і тривалість перебування на об’єкті. Робота тривала по кілька хвилин – від 2 до 7, іноді могли працювати по півгодини… Спочатку йшов дозиметрист, вимірював радіацію. Нам давали завдання і вказували час. За ці кілька хвилин ми мали прибрати будівельне сміття, радіаційні відходи, або ж виконати якусь іншу роботу і потім швидко повернутися назад.
Перед виходом скидали робочу форму, яку утилізовували, проходили кілька разів сандезактивацію. Вкотре вимірювали радіацію і лише після усіх цих процедур поверталися на наше місце дислокації. Дозиметристи щодня вели облік у журналах.

Про власне здоров’я, за словами ліквідатора, тоді особливо не думали – потрібно було виконувати обов’язок. Жодних захисних засобів, окрім армійських респіраторів, у ліквідаторів не було. Ці пов’язки могли захистити хіба що від пилу, який здіймав у повітря радіоактивні елементи.
– Під час роботи, – розповідає Валерій Бунда, – назавжди в пам’яті закарбувалися могильники зараженої техніки – це і автобуси, вантажівки, легкові автомобілі тощо. Всі вони були просякнуті радіацією. А ще вразили безлюдні міста – Чорнобиль та Прип’ять, де нам теж доводилося працювати. Лише інколи з живих істот там могли побачити якогось собаку чи кота. Не вірилося, що це реальність, а не зйомка якоїсь фантастики.
Ми завжди слідували обумовленому маршруту. Крок вліво чи вправо загрожував величезним опроміненням, про це нагадували і вивішені таблички, адже на деяких ділянках радіація сягала сотень рентген.
Нині, каже чоловік, про ті події нагадують хвороби. Загалом у Чорнобилі Валерій Володимирович Бунда пробув сотню днів. З того часу багатьох його товаришів, які ліквідовували наслідки техногенної аварії, уже немає в живих.
Після Чорнобиля Валерій Володимирович повернувся на попереднє місце роботи в училище, де пропрацював 20 років. Себе героєм не вважає, каже, що це обов’язок кожного справжнього чоловіка. Щоправда, дехто через необізнаність, іноді боявся перебувати поруч із ліквідатором, бо вважав, що він опромінений, і може інших заразити радіацією. Та таких було одиниці.
Нині Валерія Бунду хвилює, аби розпочата росіянами війна не призвела ще до одного Чорнобиля. Згадаймо перший день повномасштабної війни. Тоді, 24 лютого 2022 року, російські окупанти захопили Чорнобильську АЕС. Вони облаштували на території атомної електростанції командний пункт для угрупувань військ Східного ВО та КП і «перевалочну базу», через яку проходило десятки тонн снарядів. Чорнобиль також був «транзитною зоною» для відходу окупантів.
На ЧАЕС рашисти знищили і розграбували радіологічну лабораторію світового значення. Ця лабораторія була унікальним комплексом з потужними аналітичними можливостями й могла надавати послуги на будь-якому етапі поводження з радіоактивними відходами, допомагала їх аналізувати й забезпечувати ядерну та радіаційну безпеку.
Мілітаризація врази підвищувала рівень радіоактивної небезпеки. Було перервано на декілька днів електропостачання об’єкту «Укриття», спровоковані пожежі у лісових масивах. Необхідно зважити на неймовірний героїзм персоналу ЧАЕС, адже лише 20 березня 2022 року відбулася часткова ротація персоналу і евакуація осіб, які знаходились на станції.
Так само окупант від 4 березня 2022 р. тримає в заручниках найбільшу в Європі й шосту у світі Запорізьку атомну електростанцію, де росія встановила контроль, перетворивши її на військову базу, розмістивши там своїх військових, озброєння та замінувавши місцевість…
Важко навіть спрогнозувати повні масштаби атомної трагедії не лише для України, а й всього світу. Тож сьогодні ми схиляємо голову не тільки перед минулим, але й перед теперішнім героїзмом персоналу атомників, енергетиків та рятувальників, завдячуючи подвигу простих людей, які 38 років тому, ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, і які нині стоять на сторожі мирного атома.
Надія ЄРМЕНЧУК.

Поділитися в соціальних мережах