Василь СТАРЕНЬКИЙ. Таких людей нині мало
Щодня нас покидають кращі сини своєї країни. Ще одна болюча, непоправна втрата торкнулася Слобідсько-Кульчієвецької громади.
31 січня 2024 року внаслідок мінометного обстрілу під час евакуації пораненого загинув на околицях с. Ямполівка Лиманської міської територіальної громади, що на Донеччині, механік-водій, житель села Баговиця СТАРЕНЬКИЙ Василь Станіславович.
Василю Станіславовичу назавжди 45…
Народився Василь Старенький 15 січня 1979 року в с.Баговиця. Тут закінчив місцеву школу, після якої відразу пішов працювати у колгосп. Був трактористом.
Ще змалечку сільська багатодітна родина Стареньких, де зростало четверо діток, привчилася до праці. Адже їхній батько загинув ще зовсім молодим – у 27-річному віці. На той час у молодої вдови на руках залишилося четверо погодків: найстаршенькому було 4,5 роки, Василю – 3,5, сестричці – 2,5, а наймолодшенький народився на 9 день після смерті батька.
Діти дуже любили свою матусю і завжди намагалися в усьому їй допомогти. «За головного чоловіка у родині став Василь, він вже тоді проявив свій мужній, стійкий характер, а ще навчився добре усьому давати лад, – каже його сестра Галина Станіславівна, – Ми з Василем особливо здружилися. Завжди були разом.
Простий, роботящий, щирий. Таких людей нині мало…».
Щирим і завжди готовим прийти на допомогу запам’ятають Василя Старенького і його односельці та колеги по роботі (останнім часом він працював у Кам’янці-Подільському в одній із місцевих фірм вантажником).
«Василя мобілізували у серпні 2023 року, – згадує зі сльозами Галина Станіславівна. – Він якраз із моїм сином йшли на роботу. Не встигли розійтися, як до брата підійшли представники військкомату, відразу посадили його в машину, привезли в село на кілька хвилин, аби той перевдягнувся, і вже відтоді я Василя не бачила».
Востаннє сестра почула рідний голос 29 січня: «Мені дуже тяжко було на душі. Окрім брата, на фронті і мій старший син. Він неподалік Василя ніс службу, теж на Лиманському напрямку. Тоді, добре це пам’ятаю, я просила брата, берегтися. Кажу йому: «Хлопці, ви там не дуже геройствуйте. Трохи десь ховайтеся, зайвий раз не ризикуйте. Нехай вас Бог береже». А Василь: «Про що ти говориш. Куди ж тут сховатися, кругом вогонь, обстріли страшенні. Якщо будемо у схованки «гратися», то нас тут усіх перестріляють. То ж або ми їх, або вони нас».
Відтоді більше Василь Старенький слухавки не брав, хоч Галина Станіславівна не полишала надії почути рідний голос і намагалася йому додзвонитися.
Про загибель брата сестра дізналася 1 лютого, коли їй зателефонували військові. А вже 6 лютого на щиті зустрічали жителі Кам’янеччини свого Героя.
Без батька залишилося два сини (старший, як і племінник, служить у ЗСУ), втратили найріднішу людину сестра, брати, племінники.
Поховали Василя Старенького на кладовищі в с.Баговиця біля могили рідної неньки.
Вічна пам’ять Герою.
Надія ЄРМЕНЧУК.
Автор:
admin
