Справжній цвіт нації забирає у нас клята війна
Молоді, щирі, добрі, з величезним серцем гинуть від рук рашиських окупантів. На жаль, ворог забрав життя і 27-річного Молоді, щирі, добрі, з величезним серцем гинуть від рук рашиських окупантів. На жаль, ворог забрав життя і 27-річного Олега ГУМЕНЮКА з с.Оринин, який з перших днів повномасштабного вторгнення росії став на захист своєї Вітчизни.
Олег народився 31 серпня 1996 року в Оринині. З 2004 року родина переїхала на Довжок. Тож навчатися пішов у Кам’янець-Подільськ
у загальноосвітню школу №11 (нині гімназія №4). Далі проходив вишкіл у школі поліції в Рівному. І де б не був Олег Гуменюк, завжди у нього було багато друзів, бо був душею компанії, веселий, товариський, готовий завжди і всюди прийти на допомогу.
Після навчання повернувся на Кам’янеччину, пішов у патрульну поліцію. Потім доля закинула його в сусідню Буковину. З 2021 року ніс службу в Чернівцях у територіальній обороні. Коли розпочалася повномасштабна війна, відразу поповнив лави Збройних Сил України. Спочатку було навчання, а вже за 6 місяців боронив рідну землю на Харківщині. Був бойовим медиком.
У червні 2023 року потрапив на Донеччину, під Бахмут. На рахунку Олега – не одне врятоване життя. «Доводилося іноді на плечах із поля бою виносити за 7-10 кілометрів поранених, – ділиться спогадами матір Аліна Станіславівна. – Досить своя амуніція важка, а тут ще на собі потрібно нести бійця, бо техніка ближче не може під’їхати. І за день таких «вилазок» могло бути кілька. Син дуже болісно сприймав втрату побратимів. І робив все, задля їхнього порятунку».
Крім надання медичної допомоги, Олег брався і за ремонт автівок, бо ж ще з 14 років навчився кермувати. Тож на фронті він був вправним і в цій справі.
«Свій останній бойовий виїзд, – каже пані Аліна, – Олег здійснив 15 листопада, коли його бригада вирушила в Часів Яр на допомогу людям, які внаслідок ворожого обстрілу потрапили під завали». Саме там, під час повторного «прильоту», смерть наздогнала відважного воїна.
Олег був чистою, світлою людиною, патріотом, щирим українцем. Завжди привітний, усміхнений, добрий, дуже любив дітей. Навіть там, у фронтовій зоні, став Святим Миколаєм для місцевої малечі, аби принести часточку щастя для дітей війни та подарувати їм подаруночки. Мріяв бути найкращим татусем і для своєї півторарічної донечки.
Не судилося…
Він робив усе, щоб Україна розквітла, та й зрештою поклав своє життя за людей, дбав більше про когось, а не про себе.
21 листопада громада Кам’янеччини попрощалася з відважним Героєм. Тут Олегова душа востаннє зустрілася з батьками, дружиною, донечкою, братом, з усіма тими, хто його знав і прийшов провести у вічність. А ще на небесах зустрінеться зі своїми однокласниками – Жорою Антоховим-Хліборобом, Пашою Машурою, аби звідти янголами оберігати свою родину.
Ми втрачаємо цвіт нації. Наше майбутнє в особах таких, як , сьогодні гине, його нищить війна, і з цим неможливо змиритися.
Поховали Героя на його малій батьківщині в с.Оринин.А з с.Оринин, який з перших днів повномасштабного вторгнення росії став на захист своєї Вітчизни.
Автор:
admin
