ЗНАЙТИ ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ

Того трагічного ранку знайома, котра жила під Києвом, написала, що загрозливі вибухи спонукають збирати речі й шукати транспорт для термінового виїзду.

Ліна ВЛАСЮК негайно зайшла в Інтернет – найстрашніше підтвердилося. Не змогла втриматися – заплакала. Перше, що прийшло в голову: «А як же тепер?! Це ж стільки всього не встигла зробити, стільки запланованого…».

Ще два роки тому, коли їй було чотирнадцять, стояла на роздоріжжі: дев’ять класів позаду, свідоцтво відмінниці давало право на вступ до будь-якого коледжу, щоправда, тоді вона не могла остаточно визначитися, чим займатиметься. Математикою, фізикою, хімією? А може, поки що не заморочуватися, а спокійно навчатися у старшій школі?

Утім, підказку дало саме життя: родина Ліни Власюк – багатодітна, батьки ж не мають здоров’я (на групі), тож, мабуть, найправильнішим було б якомога швидше оволодіти професією, аби утримувати себе самостійно.

Це лише на початку війни дівчина відчувала розгубленість та невдовзі приєдналася до гурту дорослих жіночок, які готували їжу для сотень і тисяч переселенців, які прибували до Кам’янця переважно ні з чим – ні коштів, ні одягу, ні житла… Особливо їй вдається «кондитерка». А це так важливо у важкий час утрат і гірких розчарувань «підсолодити» людям тривожні будні. Звісно, Ліна не є професіоналом й насправді навчається в ДНЗ «Подільський центр ПТО» на кравчиню-закрійника, та коли є велике бажання допомогти іншим, оволодіваєш потрібними знаннями в найкоротший термін.

Узагалі її батькам повезло: вона завжди любила навчатися, тож вони ніколи не нагадували дитині про домашні завдання. У школярки Ліни не було улюблених чи неулюблених предметів – усе якось виходило само собою від десяти до дванадцяти балів. Тож і в училищі вона незабаром стала зіркою. Мабуть, Ліні стане незручно, що її так називають, бо людина вона дуже скромна, ніколи не прагнула виділитися з колективу, та здобутки її теж не приховати.

Найкраща учениця в групі, лідирує у фаховій майстерності, стала переможницею двох престижних всеукраїнських конкурсів знавців англійської мови, а ще опікується навчальним сектором, бо ж щиро хоче, щоби і подруги її тримали планку. Недаремно її наставники (Тетяна Миколаївна Банасюкевич, Марія Павлівна Сопільник, Олена Миколаївна Кравчук) постійно нагадують: «Якщо ви гарно не навчатиметесь, в нас нема майбутнього».

Ліна вже сьогодні сама шиє для себе й племінників одяг. Якось знайомі, побачивши на ній костюм, поцікавилися, де вона його придбала. Дізнавшись, що це творіння рук дівчини, попросили змайструвати й для них щось подібне.

– Ліно, я розумію, що шиття для тебе – твій хліб, але до чого тут іноземна?

– Так у тому й справа, що поважаючий себе майстер вивчає різні джерела, в тому числі й англійською. Нині ж крокуємо до Європи. Це по-перше. А по друге, я не вважаю, що вже так гарно володію іноземною. Учитися треба ще багато.

– У принципі це так. Тим більше, що ти ще далі навчатимешся.

– Сподіваюсь, що мені пощастить у подальшому стати дизайнером одягу, закінчивши виш.

– Певне, захоплюєшся не тільки цим?

– Так, люблю й читати…

– Друковані видання?

– Еге ж, книжки. Нещодавно вразив роман Джорджа Орвела про диктаторів. Дуже співзвучно нинішнім подіям і в нашій країні, й у світі.

– А крім великих жанрів, ще щось?

– До прикладу, книги із саморозвитку, мотиваційного плану…

Ліна співає й у церковному хорі. Щоправда, схильна думати, що голос її не з розряду рідкісних, але не робити цього не може, бо відчуває внутрішню потребу прославляти Творця усього найкращого в людині. Духовність для неї одна з найзначиміших складових людського буття. Тому і впевнена, що перемогу над злом нашим захисникам принесуть і відвага, і віра в Господа, котрий в усі віки був надійним щитом у боротьбі за Світло.

– Ліно, тобою, безумовно, пишаються і батьки, і 98-річна бабуся Оля, і твоя вірна подруга – сестра Віра?

– Гадаю, що так. Адже бабуся теж колись займалася шиттям, а Віра ще раніше здобула професію кравчині та й, власне, порадила мені йти у цю сферу.

– Для тебе прикладом є…

– Ті, в кому присутні щирість, справедливість, прямота. Зневажаю лицемірство та нечесність…

– А собою ти буваєш хоч інколи невдоволена?

– Інколи? Та ні, досить часто, адже досконалості людській нема меж. Часом дратуюся або сварюсь через якийсь дріб’язок. А це неправильно. Треба знищувати це в собі.

– Що для тебе найважливіше?

– Стати щасливою і допомагати тим, хто потребує цього, щоби згодом не жалкувати про втрачений час.

Наразі Ліна наполегливо навчається, працює, мріє. Одним словом, як вона висловилася, намагається «знайти золоту середину». Що ж, цілі гідні поваги.

Лариса МАСЛОВА.