СЬОГОДНІ ВІЙНА, ТА ВСЕ НАЙКРАЩЕ ЩЕ БУДЕ

– А ти, дитинко, що тут робиш? – запитую у маленького хлопчика у фойє центру культури і мистецтв  «Розмай».

– Сьогодні війна, – ділиться зі мною п’ятирічний Леонтій, – а в мене ось тут є динозаври, і мені ще обіцяли купити…

Мама Маргарита наразі зайнята дуже важливою справою, адже нашим воїнам вкрай потрібна маскувальна сітка. Тож нині цим займається немало кам’янчанок, які відгукнулися на заклик Лариси Діновської – очільниці відомої «Жіночої сотні».

А ще до цього долучилися і біженці з різних регіонів країни, котрі просто не можуть стояти осторонь, бо перемога здобувається усім миром. «Ось, до прикладу, старенький харків’янин, – розповідає мені викладач коледжу культури та мистецтв Тетяна Бойчук, яка курує роботу волонтерів у цьому закладі, – запропонував свої послуги з доставки тканини для сіток». Біля солідних рулонів, які люб’язно надає швейна фабрика, багато жіночок, дівчаток з ножицями – за секунди стрічки певних розмірів готові до плетіння. «А ти не боїшся, – цікавлюся в 16-річної студентки Даші, – що будь-якої миті пролунає тривожна сирена?».

«Ні, – відказує, – за себе аніскілечки не хвилююсь: я ж спритна, радше за немолоду рідню, котра залишилася вдома».

На другому кінці величезної спортивної зали помічаю монахиню. З’ясувалося, що сестра Ірина з чернігівського монастиря (хоча за народженням з Львівщини) їхала на медичні курси в наші краї, і тут її застали сумнозвісні події. Тож не втрачаючи часу, допомагає фронту чим може. Поруч з нею – Ганна. Обидві молоді жінки просять мене нагадати читачам, що молитва – це неабиякий оберіг, з котрого треба розпочинати шляхетне, серйозне діло, щоби воно приносило гідні плоди.

Троє друзів – десятикласників, беруть активну участь у підготовці арматури для сітки. «Треба щось зробити, – пояснює Давид Дембицький, – для українського війська, недаремно з п’ятого класу нас навчають патріотичній діяльності в «Пласту».

Зустрічаю і знайомі обличчя. Студентка факультету образотворчого мистецтва з університету, котра є волонтером спільноти молоді з особливими потребами, вважає за потрібне цими важкими днями допомагати тим, хто зараз боронить державу.

Щодня до лав добровільних помічників приходять бажаючі. «І це, – коментує уже в «Розмаї» заступник директора Роман Кукурудза – незворотній процес. Подивіться, кожен день ми приймаємо завантажені продуктами харчування, одягом до сорока легковиків і п’ять-сім бусів. Ця незгасаюча благодійність, звісно, працює на перемогу».

У фойє, де виготовляються сітки, чимало людей, котрі почали цим займатися ще в 2014 році. Це, приміром, Оксана та Ірина, вчителі, які не втрачають жодної хвилини на вимушених канікулах. А от Ольга, дружина військового, й не полишала ні на день волонтерства ще з 2014. Вночі вона випікає хліб для містян, а вдень, прихопивши доньку, допомагає наближати перемогу.

Виготовляють тут і медичні турнікети, котрі, власне, рятуватимуть життя пораненим. Єва навчається в дев’ятому, та вже вправно володіє цим процесом. Одинадцятикласник Марко – блискучий математик і багаторазовий переможець олімпіад у недалекому майбутньому бачить себе студентом престижного університету КПІ, та в цю мить робить те, що дуже необхідно задля порятунку життя. Так що його мама, котра знаходиться поруч, може пишатися сином.

У приміщеннях, де ще донедавна співали хори, проходили хореографічні заняття, демонструвалися кінофільми, кипить робота, котра наближає усіх нас до світлого й радісного дня.

А поки що на сцені замість яскравих декорацій висить величезна (від стелі до підлоги) маскувальна сітка. Між іншим, виготовленням її опікуються і в школах №2, 17, МБК та інших установах, у територіальних громадах.

«Ех, – зітхаю, ведучи розмову з жінками, – авторами цього необхідного виробу, – які вистави на цій сцені йшли, які концерти»!

«А все найкраще ще буде!», – запевняють майстрині з такою непохитною вірою, котра і надає усьому народові оптимізму й життєдайної енергії.

Тож у заголовку вирішила поєднати висловлювання найменшенького й зрілих у найширшому сенсі цього слова співвітчизників. Сьогодні війна, та все найкраще ще буде.

Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах