ЙОГО ЗНАЄ УВЕСЬ ДОВЖОК, НАГОРЯНИ І СУРЖА…
Якби ми взялися підрахувати, скільки сотень, а то й тисяч кілометрів ліній електропередач протягнув до житлових осель, підприємств, соціальних закладів за своє життя Григорій Миколайович ЧЕРНЯВСЬКИЙ, довелося б витратити на це досить багато часу. Хоча справа зовсім не в цифрах (хай і солідних), а в самій суті того, чим займався. Як висловився зять ювіляра (Григорію Миколайовичу днями виповнилося 100 років), «давав людям світло».
Електриком Григорій Миколайович був дійсно знаним. І не лише в нашому районі чи на рідному Довжку. Доля запропонувала йому не один шанс випробовувати себе на міць, на характер, на людяність.
У дев’ятнадцять покликали Григорія Чернявського до армійських лав: служив у кінній розвідці аж на Далекому Сході. Й не знав тоді хлопець, що додому повернеться нескоро – почалася війна. Його частину терміново перекидають у Білорусь – в саме вогнище бойових дій.
Цієї сторінки немолодий солдат не любить згадувати, бо що ж там доброго: щодня смерті, полон, утеча…
«Бувало, з конем на пару в снігах ночували – тварині тепло, й мені добре», – усміхається. Втім, усе витерпів, пережив й виніс.
Після Перемоги не почивав на лаврах – трудився на шахтах Кузбасу, там і дружину майбутню зустрів. Отож, привіз її на Поділля.
А далі – знову робота, та не та, що з 9.00 і до 17.00, бо ж професія передбачала й ліквідацію нічних аварій, неполадки на свята, у вихідні дні – без електричного струму, вважайте, життя зупиняється. Мешканці навколишніх сіл знали, що в будь-який час Григорія Миколайовича можна сміливо кликати на допомогу.
«Тому, – розповідає про свого тестя Валентин Петрович Завалецький, – його знає увесь Довжок, Нагоряни і Суржа… Худенький, як хрущ, меткий, проворний, він більше покладався на свої ноги. Автомобілем не марив, а в молодості на великі відстані пересувався мотоциклом – вірним ІЖ-49…».
На пенсію пішов у шістдесят п’ять, але це ніяк не означало, що з улюбленим ділом розпрощався остаточно, адже був неабияким фахівцем, без якого б і ферма осиротіла, й водонапірна вежа пересохла, а після чергового буревію околиці населених пунктів потопали б тривалий час у темряві…
Наразі ми з родичем Григорія Миколайовича намагаємося прояснити ситуацію щодо того, що в принципі людині, котру життя не годувало, як то кажуть марципанами, додає років. Безвідмовний й дуже відповідальний, герой нашого нарису чув лише подяки від оточуючих і щасливий з того, що потрібний повсякчас усім.
А ще – постійно в русі, в роботі. Практично ніколи не спалахував гнівом. Мав таку ж дружину – Єлизавета Миколаївна була не з сварливих, а що вже терпляча…
А ще душу довгожителя гріє велика родина: як не радіти трьом дітям, яких разом з жінкою поставили на ноги, 13 правнукам, 2 правнучкам. Є з ким погомоніти за сімейним столом, порадіти успіхам рідні.
А ще важливо мати таке захоплення, щоби від нього крила за спиною виростали. Є таке у Григорія Миколайовича Чернявського. За своїм садом ходить, як за малим дитям. Доглядає, щепить, кожне деревце під пильним контролем. Серед них є такі унікальні, як оця яблунька, на котрій «оселилось» аж вісім сортів!
От і робімо висновки з цього. Служиш людям вірою і правдою, повертаєшся обличчям до природи-матінки, тож отримуй бонуси від Всесвіту: насолоджуйся світом якомога довше.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
