ФУНДАМЕНТ БАЖАНО ЗАЛИШИТИ
Фото, виставлене у фейсбуці, чесно кажучи, шокувало: біля сміттєвих контейнерів – декілька чималих стосів книжок, перев’язаних мотузкою.
Ставлюся з повагою до тих господарів, які в такий непростий час відважилися на ремонт оселі (а це не які-небудь матеріальні затрати), та найбільше мені хочеться зрозуміти, як, зібравши докупи художню класику, науково-популярну літературу, шкільні підручники (і в старих немало цікавенького), можна як непотріб усе викинути геть не лише з квартири, а й зі свого життя?
Передбачаю не один голос на захист цього (на мій погляд, ганебного) явища й безліч виправдань на кшталт того, що учнів у родині давно нема, романи всі перечитані, а енциклопедії, мовляв, застаріли та й за макулатуру тепер платять копійки… А найголовніше, мабуть, наразі про все можна легко дізнатися в соцмережі.
…Живе в одному із сіл неподалік Кам’янця немолодий чоловік, хвіртка котрого практично не закривається на засув, бо до нього постійно приходять люди. Ні, не за пляшкою саморобного міцненького, не за пророцтвами на майбутнє (екстрасенсорні здібності теж відкидаємо) – і як це не дивно, за книжкою, бо назбирав їх дуже багато. З клубною бібліотекою не конкурує, адже до нього можна завітати будь-коли. Це при тому, що мешканці цього населеного пункту теж, як мовиться, не ликом шиті: в кожній хаті по комп’ютеру чи ноутбуку, а що вже планшетів, айфонів – можуть і з містом позмагатися.
На жаль, цифрова доба всіляко намагається відвернути людину від скарбниці, цінність якої неможливо визначити й понині.
Допускаю, що думка якоїсь там невідомої журналістки не змусить змінити точку зору громадян, які з кожним днем усе глибше і глибше занурюються у діджиталізацію. Хоча остання, безперечно, має право на існування у 21 сторіччі.
І все ж посилатимусь на авторитетне ім’я автора теорії відносності, лауреата Нобелівської премії Альберта Ейнштейна, котрий на одвічно хвилююче запитання усіх батьків планети, як виховати в дитині не бездумного виконавця, а творця, давав нехитру пораду – читати малюкам більше казок.
Та впертий читач, заздалегідь налаштувавшись відстоювати завоювання цивілізації у галузі електроніки, хоче впіймати мене на невідповідності: «Так це коли було? (між іншим, видатний фізик помер у 1955 – авт.). Хіба сьогодні неможливо подивитися казку, скажімо, про Івана-дурника на моніторі?». Я ж заперечуватиму, бо це вже не буде оригіналом, а версією.
По-друге, персонаж не буде «намальований» уявою дитяти, а «випечений» дорослими сценаристами, режисерами, художниками. Власне, юній голівці подається усе готовеньким, розжованим – замислюватися нема над чим. Сучасна психологія застерігає: якщо послуговуватися тільки гаджетами, є загроза появи так званої «кліпової свідомості». Коли людина пізнає світ через миготливі картинки, не замислюючись над фактами, не заглиблюючись у них, – критичне сприйняття, аналіз, логічні зв’язки просто відсутні.
І ще одна важлива річ: ученими доведено, що зміст зображеного на екрані сприймається людським мозком приблизно в 16 разів гірше, ніж на паперовому носії, – генетика то велика справа. Попередні покоління століттями так засвоювали інформацію.
Справжня (традиційна) книжка «споживається» частинами, дозовано: втомився – відклав, щоб за деякий час знову повернутися. Особливі місця перечитав, поміркував. Та й очі не так утомлюються.
Це не заклик до відмови від народженого прогресом. Оволодівати знаннями, безумовно, можна, користуючись і тим, і другим джерелами в розумних межах.
Стрімкий розвиток соціуму, бурхливі події, соціальні потрясіння, несподівані зміни доволі часто породжують значну втому, депресивний стан. Так от найновіші дослідження рекомендують замість вживання «чудодійних пігулок» як один з найпотужніших антидепресантів – паперову книгу.
І як продовження мовленого вище, в Бразилії в одній із в’язниць за кожну прочитану засудженими книгу скасовують чотири дні до терміну перебування за гратами, в такий спосіб і виховуючи, й лікуючи нездорові потяги душі.
А ось ще одне ноу-хау для неприхильників класичної книги. У США потрібну кількість приватних в’язниць вираховують за допомогою систематичного опитування підлітків 10-12 років щодо активності читання ними друкованих паперових джерел.
Скептики заявлятимуть, що потяг уже пішов. Утім, це не так. Успіх залежить від постановки питання в родині – десь так відсотків на 90. До прикладу, трохи абстрагуючись, зауважимо: якщо старші починають день з ранкової гімнастики, діти тягнутимуться до фізичної культури. Або ж у сім’ї вегетаріанців «молодняк» не труїтиме себе м’ясом. Так із книгами – батьки читають, купують їх, дарують, обговорюють – нащадки теж.
Ну, а як же бути із тими сумнозвісними стосами книг, які викинули на смітник? Я про те, що поганий приклад – заразний. Отож, поруч можемо побачити нові «порції» людських надбань. Але краще (звісно, це дещо напружує) цивілізовано зробити спробу подарувати їх бібліотекам, навчальним чи соціальним закладам, дитячим садкам. Урешті-решт, віднести до букініста, посприяти організації кутків у великих магазинах, на вокзалах, у лікарнях тощо, де шанувальники зможуть безкоштовно вибрати щось для себе. Варіантів безліч. Головне, щоби наші чада не зустрічали на дорозі цих прикладів сучасного середньовіччя.
Дамо ж паперовій книзі шанс на продовження життя, а заодно і кожному з нас гордо іменувати себе homo sapiens.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
