А ЦІНИ ЗАГУБИЛИ БЕРЕГИ

Одинока сімдесятитрирічна кам’янчанка Віра Степанівна за своїх майже чотири десятиліття роботи у медицині, останніх двадцять працювала медичною сестрою у дитячому садку, заслужила в держави аж… 2350 гривень пенсії. Як зізнається старенька, якби не «букет» різних хвороб, на лікування яких витрачається чимала частка прибутку, збільшення плати за комунальні (адже далеко не все компенсується субсидіями), можна було б худо-бідно жити. А так, особливо в осінньо-зимовий період, що отримала, те пішло як не на ліки, то на оплату за опалення, електроенергію, газ, квартплату… На продукти… – за залишковим принципом. Вже й забула, коли якусь обновку купувала. Доношувала те, що ще у «застійні» часи придбала. Холодильник і телевізор теж майже раритетні, тримаються, як кажуть, на чесному слові.

Тож з нетерпінням чекала жінка нової березневої індексації, яку було обіцяно здійснити на 11%. За простими арифметичними підрахунками мала б отримати додатково 258 гривень. Але наскільки великим було її здивування, коли листоноша принесла індексовану «подачку» від держави збільшену лише… на 100 гривень. Поштарка, як могла, заспокоювала схвильовану знайому, розповіла їй, що майже половині пенсіонерів, яких вона обслуговує, доплатили стільки ж. Мовляв, не ви одна така, подивіться ось відомість, а у декого взагалі як було 1769 гривень, так і залишилося…

– Доню, я тобі вірю, воно може й так, але мені від цього не ліпше. Не можу усвідомити лиш одного, чому я, власне (таких як я мільйони), все життя відпрацювавши на державу, створюючи її матеріальні блага, справно сплачуючи різні податки, у тому числі й до пенсійного Фонду, тоді у конвертах нікому не платили, тепер на свою пенсію ледь звожу кінці з кінцями, в усьому собі мушу відмовляти? – випивши пігулку ліпразиду від тиску, який миттєво піднявся, збуджено запитала у співрозмовниці.

Відтак продовжила:

– Дивись, начебто держава зробила добру справу, додала нам отих нещасних 100 гривень, комусь трохи більше, а скільки забере через підвищення цін на продукти, ліки, товари першої необхідності, які загубили береги і мчать галопом, наче прусаки навіжені? Ось минулого тижня півбуханця чорного хліба «Воєводський» Дунаєвецького хлібзаводу я купувала за 12 гривень, сьогодні він уже вартує 14 гривень. Борошно вищого ґатунку, макарони, крупи, цукор також не на одну гривню стрибнули. Не пасе задніх і так званий борщовий набір, продавці якого не встигають переписувати цінники. А «молочка»? Нині дешевше ніж за 40 гривень пачки більш-менш нормального масла (хоча й воно не без пальмової олії) не знайти. Соромно зізнатися, але я, купуючи для себе інколи найдешевшу варену ковбасу по 55 грн за кілограм, звичайно, там м’ясом і не пахне, завжди кажу: «Мені котику, грам 200». А подивіться, скільки пенсіонерів щочетверга штурмує «Сільпо», де за акцією «Ціна тижня» можна дещо дешевше купити ті чи інші продукти. Не розумію, чому ледь не в півтора рази за останні дні піднялася ціна на соняшникову олію і доходить уже майже до 60 гривень за пляшку? Як і не розумію того, чому наші можновладці, Президент особисто, спокійно споглядають на цю цінову вакханалію? Чи це таким чином в Україні відбувається боротьба з бідністю?..

Небезпідставно обурюється ветеран праці. Справді, держава однією рукою дає, іншою безсоромно удвічі більше забирає.

– Лиш з’явилася ще минулоріч інформація, що у березні буде проведено індексацію пенсій (як мовиться, телятко ще десь було…), а товаровиробники бази постачання вже почали піднімати ціни на продукти, причому харчі першої необхідності, – говорить власник невеликої продуктової крамниці Жовтневого мікрорайону міста над Смотричем Михайло.

І наводить приклад: найбільше піднялися у вартості молокопродукти – на 20-25 відсотків, хлібобулочні вироби – на 10-15, гречана крупа – на 60, олія – на 40, ковбасні вироби – на 15-20 відсотків, цукор, 50-кілограмовий мішок якого ще у минулому році можна було купити за 550 гривень, сьогодні коштує 1300 гривень.

Словом, усі продукти б’ють рекорди. Нагадаю, що у липні 2017 року колишній уряд відпустив «на волю» ціни на продукти харчування, скасувавши їхнє державне регулювання. В українському законодавстві, за оцінкою експертів, наразі взагалі немає чітких механізмів регулювання продовольчого ринку. І нинішнє його таке зростання, як пояснюють ті ж експерти різних рівнів та аналітики, зумовлено коливанням зовнішніх ринків та сезонними факторами. Очевидно, що імпорт тисне на ціни всередині країни.

Як на мене, тут і сумніватися не варто. Візьмемо для прикладу ту ж олію. За підсумками 2019/2020 маркетингового року з України експортовано основних її видів на 5,28 млрд доларів, що на 16,9% більше, ніж у 2018/2019 році, сягнувши рекордної позначки 6,68 млн тонн. Наша країна стала світовим лідером з експорту соняшникової олії. Звідси випливає ще одна надважлива проблема: сьогодні у більшості сільгосппідприємств у структурі сівозмін, віддавши пальму першості кукурудзі, соняшник становить від 20 до 50%. Не є винятком і Хмельниччина. Значить, ця олійна культура високорентабельна, але, як стверджують фахівці, вона досить виснажує грунт, насичує його різними хворобами. Тож запитується: якщо нашому поколінню діди-прадіди залишили кращі в світі чорноземи, що залишимо у спадок ми своїм нащадкам? Чи не слід цю проблему порушити і національному парку «Подільські Товтри», і депутатам новостворених місцевих рад, на території яких розташовані орендовані у пайовиків подільські чорноземи, що з кожним роком втрачають свою якість через недотримання сівозмін, надмірну хімізацію грунту тощо?

Днями у ЗМІ, соціальних мережах з’явилася інформація з посиланням на український клуб аграрного бізнесу, що в країні суттєво знизилося виробництво борошна. У січні цього року його виробили майже 85 тисяч тонн, що стало найнижчим показником за 22 роки. В середньому щомісяця на ринок постачалося його 114 тисяч тонн. Фахівці заспокоюють, мовляв, дефіциту борошна не буде і за потреби виробництво можна наростити, але ціна на хліб може ще зрости від 5 до 10%. І це тоді, коли Україна останніми роками збирає рекордні врожаї зернових!? Звісно ж, відправляючи на експорт кращі їх сорти. Беззаперечно, валюта Україні потрібна, але спочатку слід би забезпечити своїх співвітчизників вдосталь якісними і за доступними цінами продуктами.

Останнім часом стало популярним робити винним у всіх проблемах і бідах, зокрема й піднятті цін на все, «невістку», ймення якій… коронавірус. На хвилі карантину хто що хоче, те й робить. Запитується, а в інших країнах ця біда відсутня? Чому ж там немає такого шабашу з цінами, як у нас? Довелося нещодавно поспілкуватися з чоловіком, який у бізнесових справах два тижні жив у Болгарії. Він розповів, що середньомісячна зарплата у дружній з нами країні становить 960 левів, або 490 євро, що дорівнює нашим понад 16 тисячам гривень, а ціни на продукти харчування у більшості містах ненабагато вищі, аніж в Україні. Подібний приклад можна навести і з сусідньою Польщею. Кому ж у нас під силу приборкати нелюдську ненажерливість? Чи потрібно вводити державне цінове регулювання хоча б на соціальні продукти харчування? Питання не риторичне, а вкрай життєважливе.

Днями на засіданні Кабміну його очільник Денис Шмигаль заявив, що зростання цін відбувається через об’єктивні фактори, разом з тим Уряд фіксує спроби монопольних змов та маніпуляцій. «Наразі ми в діалозі з ключовими групами виробників та торгівельних мереж говоримо про збільшення пропозиції, що має збалансувати ціни», – наголосив високопосадовець. За його словами, те саме стосується і цін на бензин.

Що ж залишається робити, як діяти пересічним українцям? Надіятися і чекати?!.

Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ.

Поділитися в соціальних мережах