Шевченкіана фотохудожника Стояновського
«Краса врятує світ», – стверджував класик. З цим важко не погодитися. Одначе не лише краса, любов до прекрасного, того, що милує зір, додає наснаги, здатні творити добро, долати труднощі й негаразди на шляху до мети. Потрібно наполегливо працювати, шукати, невтомно примножувати зусилля і добрі справи. А ще знову і знову, діями і помислами повертатися до вічних джерел нашої духовності, глибокі і щедрі ріки якої не міліють, не втрачають своєї життєдайної сили і мудрості з плином років, тисячоліть.
Він народився і зростав на оспіваному Лесею Поділлі, у мальовничих Чорнокозинцях. Змалку кохався у незвичайній, чаруюче ніжній красі тамтешньої природи, спрагло вбирав у себе її чарівні принади. Ще навчаючись у школі, захоплювався фотографією, якій віддавав майже весь вільний від уроків час. Було його, того вільного часу, не так уже й багато – сільський хлопчак допомагав батькам по господарству, не цурався будь-якої роботи. На шкільних уроках з української літератури з неабияким захопленням читав і декламував Тараса Шевченка, його «Заповіт», «Сон», «Гайдамаки», інші шедевральні твори з Кобзаревої скарбниці. Любов до творчості генія української культури, пристрасного захисника усіх пригноблених зберіг на все життя.
– А хіба можна інакше? – дивується Станіслав Іванович Стояновський, – нині відомий у місті і за його межами фотохудожник, член Національної спілки журналістівУкраїни, заслужений працівник культури України, автор багатьох фотовиставок і цікавих, майстерно виконаних фоторобіт – портретів, пейзажів, натюрмортів з характерним національним колоритом. – Шевченко – це Україна, наша гордість, наша слава…
Тарас Шевченко, місця, пов’язані з його перебуванням, – одна з магістральних тем творчої палітри фотомитця. У його чималому доробку десятки фотографій та фоторепродукцій, на яких зображені місця, де бував Кобзар, у тому числі й під час відвідин Кам’янця-Подільського у 1846 році. А ще Станіслав Іванович узявся зафіксувати для нащадків пам’ятники і пам’ятні знаки, що є на Хмельниччині. Справа, як і слід було сподіватися, виявилася нелегкою і досить непростою. Та він впорався з нею блискуче. Написав листи у школи, громадські організації, заклади культури з проханням посприяти у цьому. Невдовзі на його адресу стали надходити поштові відправлення з різних кінців Подільського краю з фотознімками, описом пам’ятників і пам’ятних знаків, відкритих у різні роки. Прилучилися до потрібної, дуже важливої справи і подільські літератори. За сприяння обласної організації Національної спілки письменників України світ побачило цікаве і, безумовно, досить корисне видання, у якому розповідається про пам’ятники Т.Г. Шевченку та місця, пов’язані з ним. Одним з авторів-упорядників видання є Станіслав Стояновський. Фотохудожник, ентузіаст-пошуковець, людина неспокійної вдачі – це про нього. Він не лише фотографує, увіковічнює «мить прекрасну», а й широко пропагує цінне, незабутнє. Прагне, аби якомога більша аудиторія пізнала його, скористалася ним. Виставляє свої творіння для масових переглядів, виступає перед громадою, молоддю. Організовує фотовиставки, клопочеться, щоб на показах побували усі бажаючі.
Станіслав Іванович неодноразово представляв свої творчі надбання, зокрема свою Шевченкіану, в обласному центрі, у Каневі, де перепохований Кобзар і куди вже декілька разів запрошували його тамтешні поціновувачі таланту поета. Побував фотохудожник Стояновський і в братній Білорусі, де талановитий майстер з України продемонстрував своє неабияке фотомистецтво, викликав щире захоплення у сотень білоруських прихильників прекрасного.
Фотохудожник Стояновський наполегливо працює, шукає нові теми, сюжети. Його Шевченкіана зростає, поповнюється. Не так давно в одного з мешканців передмістя виявив цікаву річ – невідомо ким і коли виготовлене погруддя Кобзаря. Хіба міг таке упустити, не звернути уваги? Звісно, що ні. Умовив господаря передати цінну «знахідку» у більш надійні руки, тобто йому, Стояновському. Той, після довгих умовлянь, погодився. Нині гіпсовий бюст Тараса зберігається у Станіслава Івановича та Валентини Степанівни Стояновських. Як рідкісна, вельми цінна річ. Як справжній музейний експонат, надзвичайна реліквія.
…Нелегкі часи переживаємо ми сьогодні. Та віримо: буде краще. Бо ж є в нас, в Україні, такі люди як Станіслав Стояновський. Бо таки справді не хлібом єдиним живемо. Хіба не так?
Мар’ян КРАСУЦЬКИЙ, письменник, заслужений журналіст України.
Автор:
admin
