Їхати не можна відмовитись
Дружині давно вже хотілося побувати з дітьми на морі, зробити ремонт у кухні, оновити «пралку», от лишень не знаю, як здійснити цілком, здавалося б, ці природні мрії. Звичайно ж, її зовсім не тішать фотки в новому «Айфоні» сусідки, де та хизується своїм відпочинком в Анталії.
Тож ми з дружиною мовчки збираємо мене на заробітки.
Ось і початок, друзі мої, типової історії українського заробітчанина. Майже у кожній третій сім”ї за сумнозвісною статистикою хтось один з родини перебуває за кордоном. Тут справа не лише у безвізі, більше у гострій необхідності та неплатоспроможності середньостатистичної сім’ї.
Вперше я поїхав до Польщі ще 5 років тому, коли, до речі, ще не було безвізу. Опинився на околиці Варшави. Звісно, перші враження незабутні. В столиці дуже чисто, відчувається висока культура. Разом з тим хочу зауважити, що легкої прогулянки в мене там не вийшло: сірі будні, нічні зміни на меблевому підприємстві.
Перша поїздка була організована через знайомих. А от декілька наступних – через агентства. Взагалі то найбільшим мотиватором моїх «відряджень» став один із банків. Цей чудо-банк відряджає в далеку дорогу мало не кожного четвертого. Схема проста, наче двері: пересічний українець, який живе на «мінімалку» та ще якимось дивом примудрився обзавестись сім’єю та має дітей, потрапляє в боргову пастку, знімаючи з кредитки кошти, яких завжди не вистачає. Наприклад, уявіть ситуацію, що у вас, не дай Боже, захворіла дитина! Невже знайдуться такий батько чи мати, які махнуть рукою та скажуть «нехай»?!!
Буду відвертим, я теж наступав на «граблі» нечистих на руку роботодавців. От і зі мною стався не так смішний, як досить драматичний випадок, коли мені пообіцяли безкоштовне житло, натомість поселили мало не в щурячій підвальній нірці із загратованим віконцем. Харчі у єдиному «склепі» (магазині) в цій забутій Богом і людьми місцині були настільки дорогими, що я швидко зрозумів, що врятують мене лише «передачі з дому», а від зарплати залишаться нулі. Тож зрештою змінив роботу…
Ось і виходить, що їдемо ми працювати до сусідньої держави, таким чином піднімаючи економіку братам – полякам та чехам. А як же власна країна, рідне місто?!
А ще важливо, а може навіть необхідно, їхати на заробітки не поодинці, а із сім’єю. Бо найміцніший шлюб дасть тріщину (а скільки їх уже розпалося!), якщо роками жити в різних куточках світу.
Правда, було б набагато краще влітку гайнути на свій Дністер – зате разом! Хоча вирішувати кожному з вас. Я ж стоятиму на тому, що всіх грошей не заробиш, а от витрачається зароблене дуже швидко. І щасливий не той, хто багато заробляє, а той, кому вистачає заробленого.
Денис ГАНЧУК.
P.S.: Тепер щодо працевлаштування. Раджу оминати оголошення неперевірених посередників, якими так і кишить OLX. Краще продивлятись інформацію, яка доступна у Facebook-групах, створених заробітчанами, до прикладу: «Наші люди в Кракові»; «Українці у Варшаві» тощо.
Автор:
admin
