Галину Юркову знають як найкращого краєзнавця Кам’янця-Подільського

«Благослови добрі небеса, якщо їхня воля життя тобі дала

під солодким повітрям Подолля».

Маврицій Гославський.

У рідному Кам’янці відбулося її народження і проходило дитинство. Перше кохання – це Кам’янець. Восьма школа, музична школа, педінститут, участь у хорі, сольні виступи під естрадний оркестр, даруючи свої пісні… Кумири – народні пісні та італійські співаки. Вірші – від батька, пісні – від матері. Її розум фантазує – і душа починає співати. Народження першої легенди для друзів і першої пісні – також дарунок міста…

Неспокійна серцем, енергійна в дії,

В дідугана збудеш молодечі мрії.

Витонченим пензлем в вихорі роботи

Ти невтомно пишеш експресивні ноти.

До сердець зчерствілих прокладаєш кладку,

Щоб над «і» в коханні не поставить крапку.

У каньйонах долі не шукаєш краю,

Доки сонце світить, поки очі грають!

Про Галину Юркову потрібно писати лише віршами, як, наприклад, це зробив журналіст-поет Микола Гординчук. Можна прославляти у піснях, бо все її творче життя гідне поезії, навіть співаної поезії, яку вона плекає в душі – у своєму маленькому Всесвіті – незбагненною любов’ю до рідного Кам’янця, його дивної краси, до людей. Насправді, вже хочеться зараз заспівати… Бо пишу про талановиту нашу піснярку, в доробку якої біля двохсот власних пісень. Але найперше її в нас знають як найкращого краєзнавця міста.

Бог дав їй невеликий зріст (150 см), але потужну енергію та могутній оглушливий голос (якщо жартівливо – це справжнісінька Ієрехонська труба!); натхнення і вміння говорити образно піснями і легендами. Вона сама співає свої пісні. Голос у Юркової на диво зберігся молодим, незважаючи на поважний вік, багатий почуттями, бо вона співає авторські пісні, які краще неї ніхто не виконає. Щиро вірить в Бога, але вважає себе недосконалою, бо, як вважає вона, не хазяйновита, не домашня, завжди суспільні інтереси ставить вище власних. Не має витримки до кінця вислухати думку співрозмовника, бо їй завжди здається, що вона краще знає, ніж той, що має сказати. Все робить поспіхом, непосидюча, зовсім не має таланту заробляти гроші й витрачати їх раціонально. Та й взагалі вважає, що без вдалого імпресаріо, ефективного менеджера, мецената або спонсора будь-якому таланту пробитися важко. Зустріч з такими людьми – це дуже рідкісний щасливий випадок. Якби вона в свій час не зустріла кам’янецького менеджера, власницю туристичної фірми Любов Дяченко (вкладала в книги свої гроші, шукала багатьох спонсорів), яка надихнула пані Галину на видання книг, Юркова ніколи б не змогла опублікувати сім збірок легенд.

Вона написала про Кам’янець більше 50 легенд та більше 100 – про Поділля. Часто бере за основу народну легенду або відштовхується від історичного факту (багато цих фольклорних скарбів назбирала сама), і творить свою легенду, бо сміливо заявляє: «Я – частка народу і дарую йому легенди свої».

Серед легенд найяскравішою виявилася вигадана Юрковою притча про Ауринію: вона стала народною, популярною, інші митці на її основі пишуть вірші, пісні, картини. «Ауринія» – так назвали вокальний дует, тріо, ансамбль, навіть таку назву має одне з міських кафе.

Пані Галина зовсім не переймається тим, яке враження вона справляє на оточуючих. І одяг, і манери має в стилі а-ля гаврош, не турбується про зачіску, косметику. Дуже швидка в рухах і в мові: в очах мерехтить, в голові шумить. Каже, що в неї дуже «гальма поржавіли», увесь час вибачається. А можливо, в неї їх ніколи і не було?.. Любить розповідати про свої недоліки, критикувати себе. Оце спосіб зухвалого кокетства! Навіть, я б сказала, дещо і чорний піар… Аби звернути на себе увагу не позитивом, а негативом. «Як? Хіба мене можна не любити?» – улюблений вислів пані Галини. І закінчує: «Так, я така»…

При цьому миттєво мислить, блискавично приймає рішення, ерудована (сім років викладала в педагогічному інституті, 35 – завідувала відділом Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника). Не переймається своїм віком, любить подільські прислів’я, як оце «Сто років немає – ще молода»… Летить, як стріла до цілі, – основне в її характері. Приголомшлива цілеспрямованість! Веде вражаючий аскетичний спосіб життя. В поведінці часто ексцентрична, куражова, в розмові парадоксальна.

Любить Галина Юркова увесь світ у всіх його проявах, не ображається, а жаліє злих, жадібних, заздрісних людей, каже про них «нещасні, вони хворі». Дуже радіє і пишається досягненнями добрих, талановитих людей. Завжди бракує їй часу, бо каже, що на неї чекає найкраща її пісня або легенда, які попереду.

І останнє: чим же вона намагнічує? Доброзичливістю, оптимізмом, великою пристрасною любов’ю до всього світу. Бажанням швидко допомогти, якщо це в її силах.

Але й при цьому пані Галина залишається незалежною, намагається нікому не бути тягарем, всі проблеми, зазвичай, вирішує сама, до друзів звертається в крайньому випадку. Зараз вона водить екскурсії, бо на пенсії треба ж якось виживати. Під час них туристи в захопленні від життєрадісності, енергії, доброзичливості та знань, називають її ласкаво: «Наш енерджайзер». Її як науковця з фантастичною працездатністю – завжди веселу, оптимістичну – поважають і ніжно люблять всі покоління працівників музею-заповідника та НІАЗу. «Вони – моя родина», – розчулено каже про них Галина Іванівна.

Неможливо поставити крапку й після поетичних рядків художника Геннадія Якубовського: «Осанна Вам, веселая истории Всезнайка, хазяйка Каменца и непростой его судьбы!». В іншому вірші-посвяті Галині Юрковій Г.Якубовський пише:

Знайте, творів ваших чарівная мантра

Дає наснагу іншим жити і творити,

Але вище слави Вашого таланту

Дар Ваш душу бачити й людей любити!

Юлія ЯВОРСЬКА-ЛИСКУН, перекладачка, поетеса, журналістка, голова міськрайонної організації «Український клуб».