Добрі наміри – не завжди во благо

Ідучи в “Сільпо”, як завжди обмірковую список необхідних продуктів –калькулятор у голові працює на всі сто. Та все ж не впевнений, що вистачить моїх півтора сотні.

На вході людно. І раптом в око кидаються модні кросівки кислотного кольору фірми Nike. Одразу ж промайнуло: «Коли ж я собі такі придбаю?!» Піднімаю голову, на хвильку застигаю від здивування. Переді мною молода дівчина – пристойно вдягнена, з фарбованим волоссям і з… простягнутою рукою, у котрій розмите фото дитини. Перехожі співчутливо кидають гроші до розкритого пакета. Моя щелепа відвисла від таких вражень, рука ж автоматично потяглась до гаманця, та мимоволі кидаю погляд на власні кросівки – обшарпані, вже невизначеного кольору, бо, зрештою, скільки доріг вони вже побачили…

Тема жебрацтва для роздумів непроста, дорогий читачу, й це не дивно: безробіття, неспокій, проблеми зникаючої моралі в суспільстві…

Та разом якось веселіше розбиратися у цьому складному питанні.

Навколо ринку та на центральній вулиці, та що Соборна, цілий легіон жебраків випрошує-вимолює у громадян їхні чесно зароблені купюри. Погоджуюсь, важко пройти повз інваліда і не подати бодай гривню. З іншого боку, нині жодного дня не працюючі (так у них склалося в житті) люди похилого віку отримують мінімальну пенсію. У чому ж справа? Тут головне -не сплутати безвихідь і брудні схеми ділків, які змушують «прохачів» працювати на них. У телесюжетах нам показують, як ці спритні особи вивозять людей на «точки», а в кінці дня «знімають касу». Виникає питання: хто ж сприяє цьому?

Чоловік, якому точно вже за сімдесят – з руками, з ногами, виставляє табличку: «Подайте, люди добрі, я – сирота…». І люди «подають». А на сусідній вулиці літній пенсіонер задубілими пальцями грає на акордеоні – йому, щоправда, дають менше, а он той привітний дядечко, до котрого ви встаєте на дешеві китайські ваги, може взагалі надати вам послугу безкоштовно… Вони не придумують фейкових жалісливих історій, підробляючи додатково, а всупереч важким життєвим обставинам тримаються з гідністю. Купляю букетик засушених квітів у старенької з хворими ногами – їй гідність теж не дозволяє простягнути руку.

Увечері, пробігаючи повз «Сільпо», заходжу, аби купити щось на завтра. Немолодий жебрак, якого бачу тут не вперше, підходить до обмінника, переводячи «напрошене» у валюту. Може, я чогось не розумію? Чи у нас тепер хліб продають у доларах, а молоко – у євро?!!

Отож, перед тим, як витягнути з кишені гроші, щоб «подати», зупиніться і подумайте: чи насправді вчиняєте добре?!

ПЛАНБЕ.

Поділитися в соціальних мережах