Все одно повернувся б в армію

Що таке щастя, нацгвардієць Олександр М. знає не з чуток, бо завжди займався тим, що було до душі.

Після школи вивчився на майстра сільського будівництва в  училищі №26 (нині в складі ДНЗ «Подільський центр ПТО»). Мріяв про аеромобільні війська – й доля не перечила. Щоправда, хотів стати десантником, але хлопця направили в саперний батальйон, де він і прослужив півтора року.

В кінці дев’яностих на Балканах було дуже неспокійно, і в Сашковій дивізії розпочався відбір кандидатів до миротворчої місії. Претендентів у цьому елітному підрозділі з високим духом патріотизму було чимало, та дев’ятнадцятирічний сержант Олександр М. увійшов до складу тринадцятої ротації, хоча й знав, що в попередній загинуло сімнадцять українців (іменем одного з них названа вулиця в Кам’янці-Подільському).

Територія колишньої Югославії стала плацдармом жорстокого міжетнічного й міжконфесійного конфлікту, де наші військові (до слова, там було й немало східняків) проходили бойовий вишкіл, досвід якого знадобився сумнозвісних весни-літа 2014-го.

Повернувшись додому, Олександр приймає остаточне рішення: його місце в армії. У скрутні часи багато хто залишав службу, він же не зміг зробити цього: не хотілося втікати з «корабля, що тоне» – це було принципово.

…Кінець весни 2014 року. Пізно ввечері оголошено бойову тривогу. О третій ночі – терміновий від’їзд до Луганська. Дружині пояснив, що відрядження днів на три – не більше. Вийшло сорок п’ять діб.

В одному з будинків, де знаходилися Олександр з товаришами, сепаратисти, не помітивши нікого, вчепили «триколор» і були вкрай здивовані, побачивши зранку на місці свого «оберега» жовто-блакитний прапор.

Уроки Боснії-Герцеговини, Сербії, Сараєво Олександр по-справжньому оцінив, перебуваючи на блокпостах Донбасу. Саме тут найповніше розкривалася людська сутність і перемагала (те, що він особливо цінує) чесність. Траплялося усіляке, бо ж війна. Наразі з усмішкою згадує, як смажив під обстрілами м’ясо якраз у свій день народження. «Ех, – каже Саша, – якби нам тоді, на початку, таких командирів, які були з нами в місії, все б склалося по-іншому…». Називає і Віктора К., з яким служив у батальйоні на Одещині, і тих, з ким починав у спеціальній патрульній роті. Наприклад, колишнього комвзводу Ігоря Р. та інших, хто навчав не лише вправно володіти зброєю, а й основам «Людинознавства», бо ж за великим рахунком кожний військовий – миротворець. Отож, до підвалин професії закладаються не лише невичерпний адреналін, а й гуманізм та порядність. Щодо останнього, то десь по ту лінію фронту, на жаль, разом із «новоросами» (хай і в невеликій кількості) воює й дехто з миротворців-донбасівців, з якими ділив хліб і сіль у французькій дивізії «Саламандра».

Починаю говорити про те, скільки мужності, сміливості й терпіння потрібно захисникам, аби довести справу до переможного кінця, на що Олександр зауважує: «Я не герой, а просто військовослужбовець».

Чи почувається він щасливим?

  • Війна б закінчилася, а так.., – розмірковує, – взагалі цінувати треба те, що маєш. Он скільки заможних, бува, «плачуть»! У мене ж є все: сім’я, дім, собака. Врешті-решт, розум, друзі… Чого ще треба?
  • Незабаром, Олександре, – підвожу до завершення розмови,- відзначатимете ювілей – 20-річчя армійської служби. Коли підете в запас, чим займатиметеся?
  • Все одно, – відповідає боєць патрульної роти військової частини 3053, прапорщик Олександр М., – повернувся би в армію.

Лариса МАСЛОВА.

P.S. Про свої нагороди Олександр так нічого й не розповів. А є ж у нього медалі за місію, від екс-президента Кучми, різні відзнаки. «Не рахував, ніколи не чіпляю їх. А куди?». І дійсно, польовій формі лише заважатиме, а парадна ще не на часі.

Додати коментар