Михайло Ткачик і впевнені кроки до перукарського успіху

«Мишко, ти з нами?» – однокурсниці, щойно в ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» пролунав випускний дзвоник для перукарів, зібралися відзначити цю подію.

Михайло Ткачик, який нещодавно привіз із Всеукраїнського конкурсу професійної майстерності медаль переможця й шість тисяч гривень винагороди, неабияк здивував дівчат: «Ні, в мене справи…».

Захотілося неодмінно поспілкуватися з хлопцем, який надав перевагу не святковому столику в кафе, а… Втім, усе по порядку.

Михайло з дитинства обожнював природу. На його мобільнику – чудові зимові пейзажі, в центрі котрих він зі сноубордом. Не менше вабили й літні краєвиди – величний Дністер, ліс, пасовиська… Пробував малювати – виходило непогано. А ще придивлявся до зовнішності оточуючих – що надає неповторної краси обличчю, а що спотворює його.

Якось спробував постригти себе самостійно перед дзеркалом. До цього його шевелюрою займалася хресна. А невдовзі вже експериментував на головах братів (їх у нього, нівроку, троє), двоюрідних сестер, родичів, сусідів…

У сьомому точно знав: працюватиме в перукарні.

З наставницею, вважає, пощастило.

– А чому, на твою думку, найголовнішого навчила тебе Тетяна Сергіївна Галицька?

– В першу чергу, відповідальності  за те, що і як робиш. Від нас, перукарів, залежить настрій людини, впевненість у собі, а відтак і успіх.

На запитання, чи відчуває себе нині найкрутішим серед юних колег, Михайло усміхається:

– Просто на конкурсі я не дозволив хвилюванню взяти верх над набутими знаннями, навичками.

Коли збирався на змагання, мама Люба сказала: «Ти виграєш, сину, ось побачиш». Пророцтво збулося, а Михайлові це було особливо приємно, бо сталося це напередодні його дня народження.

Випадковістю абсолютну першість на такому серйозному форумі не назовеш: хлопець ніколи не намагався «сачкувати», уникати можливості потрудитися більше, аніж це передбачено програмою, цікавився найдрібнішими деталями професії.

– У гуртожитку, мабуть, відбою не було від бажаючих постригтися в тебе?

– Охочих насправді було немало, та я ніколи б не став робити цього в необлаштованому місці, без належного обладнання, санітарно-гігієнічних умов: стрижка – діло серйозне. Тож пропонував усім перенести цей процес на денний час до кабінету-перукарського салону.

У свої дев’ятнадцять Михайло не сумнівається в тому, що талант без наполегливості, а інколи й виснажливої праці – мильні бульбашки.

– На дозвіллі – в інтернеті?

– Може, для когось це й дозвілля, а для мене мережа – джерело потрібної інформації.

Вільної часини герой цього нарису любить пробігтися лісовою стежиною (перукарю, окрім голови й рук, потрібні ще й міцні ноги), поплавати, не відмовляється допомогти батькові-сантехніку…

– До слова, як ти розпорядився конкурсною премією?

– Інвестую у фахові семінари, придбання потрібного інструменту, адже мені ще вчитися й вчитися.

Найближчими днями Михайло навчатиметься в рідному закладі на модельєра, щоби гідно продовжити сходження до вершин майстерності.

Лариса МАСЛОВА.

P.S. Якщо читач все ще хоче дізнатися, чому Михайло відмовився провести годину-другу за келихом шампанського, повідомляємо, що хлопець поспішав до перукарні, де проходив переддипломну практику, аби довідатися, що новенького там сталося, поки він перебував у Києві.

 

Додати коментар