Місію не завершено

Чотирирічна донька сержанта-інструктора 201 навчального центру Сергія Зелінського, коли він збирається у відрядження, обов’язково перевіряє вміст військової сумки, а ще полюбляє розгулювати квартирою у берцях:

  • А давай, – просить інколи, – я сьогодні замість дитсадка піду з тобою на роботу.

Пройде не рік-не два перш ніж дитина усвідомить, наскільки серйозною і важкою є татова служба, вступ на котру для Сергія відбувся досить органічно: і батько, і рідний дядько його – військові.

Учасником бойових дій Сергій Зелінський став ще задовго до подій на сході та до поїздки на чорний континент, адже як сапер брав участь у багатьох важливих операціях з розмінування. Тож перебування у країні вічного сонця було одним із завдань інженерного забезпечення.

У Конго, звісно ж, дивували природа з погодою, евкаліпти, авокадо й банановий гай просто на території бази вертолітного загону, величезні кольорові та білосніжні ящірки, що снували всередині стін будиночків – і тотальна бідність населення. Невиліковні хвороби, неможливість одержати пристойну освіту, хронічні збройні протистояння – і це в державі з безліччю корисних копалин.

Коли після святкування Нового року наші хлопці повикидали до баків ковпаки, африканці, котрі вивозили сміття, з радістю підібрали їх, красуючись в цьому головному уборі в спеку й дощ. Не знаю, як сьогодні, а в енциклопедії тридцятирічної давнини зазначається, що середня тривалість життя конголезців – 37 років. Цифра вражаюча, на фоні котрої розумієш, що ми з вами маємо почуватися мешканцями райського куточку.

Безумовно, режим і ритм діяльності військових чітко регламентований, хоча окремі епізоди закарбувалися в пам’яті: до прикладу, пірнання з благословення капелану до контейнеру, заповненого водою, жаркого Різдвяного ранку, африканська ніч, яка наступає миттєво – одразу після 18 години (ніби хтось скинув чорну завісу) і не приносить жаданої свіжості, бо на термометрі зазвичай тримається 30-40° за Цельсієм. Запам’ятався й парад, під час я кого нагороджували представників миротворчих місій зі всього світу (до слова, Сергій також був відзначений медаллю миротворця, а згодом і отримав спеціальний знак від Міністерства оборони України.

Коли ротація була вже такою близькою, від’їзд на Батьківщину відтермінували на пару-трійку місяців, бо, за висловом Сергія, у повітрі «запахло». Не важко здогадатися, чим.

  • Мабуть, дуже засмутилися тоді? – цікавлюсь.
  • Не без того, – розмірковує Сергій, – але ж ми там для того, щоб підтримувати мир.
  • А після повернення додому потребували якоїсь адаптації? – допитуюсь.
  • Було, – всміхається мій співбесідник, – довелося звикати до того, що навколо море білих людей, а біля кас українських супермаркетів чомусь починають говорити англійською…

…Весна 14-го перекреслила всі плани щодо можливостей займатися більше сім’єю, детальним вивченням тонкощів інформаційних технологій (Сергій – програміст з університетською освітою).

Починав з лінії оборони під Кримом, далі разом із 72-ю бригадою – на «передок» східного фронту, де сапери мали супроводжувати колони військових, знаходячись у «голові» машин – без них дороги були б непридатними для проїзду й пішого пересування…

Так що місію Сергія Зелінського не можна вважати закінченою.

Запитую про його найзаповітнішу мрію і чую:

  • Хай би нарешті скінчилася війна.

Власне, на іншу відповідь я й не очікувала, бо ж чого ще найбільше може бажати миротворець?

Лариса МАСЛОВА.

Додати коментар