Майбутнє народу не стільки в руках політиків, скільки в руках матерів

Початок літа зазвичай асоціюється з Днем захисту дітей, що супроводжується розважальними програмами на дворових майданчиках, масовими відвідинами вистав для юних глядачів, візитами підприємців з подарунками до інтернатних установ з подальшим висвітленням цих подій у ЗМІ.

Вітаючи усе вище перераховане, мимоволі ставиш запитання: «А як пов’язані ці заходи із захистом?».

Віддаючи шану бійцям, які в буквальному сенсі цього слова захищають нас (у тому числі й дітей) на східних рубежах країни, державній рятувальній службі, гвардії волонтерів з їх величезним внеском, хотілося б нагадати про ще одну ланку соціуму, котра самою природою покликана захищати дитину, – це сім’я.

Опоненти можуть віднайтися одразу: «А хіба батьки не годують, не зодягають, не возять малечу на відпочинок?». Але я про того хлопчину, котрий мав «круті» гаджети, «відпадні кроси», літав на зимових канікулах з татом-мамою до єгипетських пірамід, але одного яскравого ранку зробив крок з даху дев’ятиповерхівки, щоб ніколи вже не повертатися на Землю.

Чому не стали підтримкою тисячам хлопчиків і дівчат найрідніші, захопившись накопиченням євро за кордоном? І звідки в суспільстві стільки залежної, депресивної, а то із солідною злочинною біографією молоді?

Усім їм не вистачило одного – Любові, котра захищає, упереджує, урешті-решт, дає крила. Про який брак часу йдеться, котрим пояснюють неувагу до дитини? Мама чомучки навіть у маршрутці не може відірвати погляд від стрічки новин у «Фейсбуці», або ж «лайкає» оновлену світлину подружки? Упевнена, що й тато цієї умовної сім’ї уже домовився на вихідні «потусити» з друзями на боулінгу, а бабуся доглядає синьйорів чи синьйорин у далекому Середземномор’ї. Раз на рік, подібно «чарівнику в блакитному гелікоптері», вона прилетить додому, щоб залишити дітям грошенят на євроремонт, а онукові поспішне «цьом-цьом», бо потрібно переробити купу справ – виправити папери, попломбувати зуби…

…Жила-була маленька, та дуже мудра дівчинка. Гарнюня, добра, слухняна, хоча й відрізнялася від однолітків тим, що мріялося уже тоді їй допомагати всім, кому було незатишно в цьому світі, допомогти знайти себе через навернення до загальнолюдських цінностей, сформульованих у Книзі Буття, і добрих справ. Отож, згодом змінила своє поетичне ім’я Юлія на Уршулу – на честь легендарної середньовічної героїні, захисниці дітей і жінок, яка мужньо загинула разом із подругами-паломницями.

Юлія Ледуховська обрала для себе воістину шлях святої – «…горіти, згоряти від любові…, щоб розігріти навколо себе те все, що замерзло, щоб освітлювати те, що в темряві…». Відмовившись від особистого життя, вона взяла під опіку чужих діток-сиріт із незабезпечених родин…

Свята Уршуля померла 80 років тому, та її заповіт став дороговказом для багатьох сучасних подвижників і подвижниць, котрі стали справжніми «сіячами Божої любові та згоди…».

З с.Юлею, яка у свій час отримала університетський диплом педагога музики, ми сидимо в трапезній уршулянського монастиря, до бесіди долучається і завітавший сюди священик кафедрального собору – отець Вадим. Запитую, що ж спонукає людину зректися особистого життя в ім’я служіння іншим?

– Покликання. Хоча пояснити це дійсно неможливо – це ніби свого роду надприроднє запрошення до Бога.

– Наскільки я розумію, для юних парафіян Ви і вихователі, й психотерапевти, і до певної міри батьки?

– Так, бо ж маємо справу з душами – такою тонкою матерією, з тим невидимим, що є всередині людини. Тому перш, ніж доносити важливі речі до людської свідомості, треба пізнати чим дихає, набратися терпіння, бути готовим до несподіванок, незручних запитань, пояснювати довго, посилаючись на яскраві життєві приклади, Христові притчі, не боятися навчати новому…

– Праця важка й не одного дня.

– Авжеж. Не має бути епізодичною. Результат може з’явитися завдяки систематичності – от як любов не буває періодичною, з якимись інтервалами, паузами на перепочинок, вона – повсякчасна.

– Не боїтесь виснаження?

– Дійсно, десь потрібно брати і запал, й енергію, відновлюєшся від розуміння тієї великої мети. А ще постійно поглиблюєш знання, методику спілкування на спеціальних симпозіумах, курсах.

Якщо духовно не збагачуватись – наступає порожнеча.

– А що особливо важливо при формуванні особистості?

– Дати дитині авторитет. Щоб ним не був телефон чи якийсь сумнівний «вуличний педагог». Ви ж чули про священика святого Іоана Боско, який займався безпритульними – діти беззаперечно довіряли йому, як серйозному і знаючому наставникові. Він був для них у першу чергу старшим другом.

– Найдієвіший метод впливу на ще не зміцнілий паросток можете назвати?

– Будь ласка. Це «метод серця». Покарання може бути лише в крайньому випадку, як остання інстанція. Батьки, буває, зовсім не контролюють себе, «обливаючи» дитину нецензурщиною, прокльонами…

– От звідки хвороби, ранні смерті, суцільні невдачі.

– Так і є. Дитину можна тільки благословляти. Недаремно свята Уршуля казала, що «…святі діти виростають на колінах святих матерів…».

– 2019 – рік родини. Як на мене, на просвіту батьків був завжди немалий попит.

– Слушно. Так от для цього ми і організовуємо Катехези для них. А ще – Дні зосередження, де намагаємося допомогти в розв’язанні сімейних проблем. Інститут богословських наук готує сімейних консультантів, які навчають вступаючих до шлюбу, дають цінні поради розлученим… Спільнота «Сихар» займається сім’ями в кризі, а об’єднання «Лицарі Колумба» згуртовує чоловіків. Фактично, при всіх католицьких храмах існують такі спільноти.

Усі хочуть бути щасливими, а відтак у кожного є шанс, про що свідчить і неоцінена робота з виховання юнацтва священика Вадима, і багаторічна кропітка діяльність в цьому ж напрямку сестер-уршулянок. Разом ми зможемо захистити наших дітей і подарувати їм гідне майбутнє.

От і свята Уршуля усім своїм життям довела, що «…майбутнє народу… не стільки в руках політиків, скільки в руках матерів…».

Лариса Маслова.

Додати коментар