Концерт у маршрутці

Ранок для мене почався з трагічної ноти:

– Баран ти безголовий. Я на тебе в суд подам, у тюрмі згною! Будеш знати, де раки зимують…

Я мимоволі заціпенів, сидячи в салоні маршрутки, якою добирався до місця роботи. Аж тут раптом така страшна погроза. Аж у очах потемніло.

– За що, жінко?

Це я не в своєї благовірної запитав, а в кучерявої молодиці, яка вмостилася за моєю спиною з мобілкою в руці.

– Ой, вибачте. Це я зі своїм примурком-чоловіком розмовляю. Вчора увечері побив мене. Ось і синяк під оком.

Я вибачив потерпілій. Помилилася адресою. Зручніше всівся на сидіння. Аж тут знову жіночий голос – пасажирки, що зайняла місце в мене під боком. Цього разу вже лагідний, турботливий.

– Русланчику, синочку, я їду в поліклініку на процедури. Не забудь, голубчику, поснідати. Я тобі котлетки приготувала, поставила їх у холодильник. І гарячого чаю не забудь випити. А гроші на морозиво в шухляді лежать. Зрозумів? І гляди, щоб у школи за тобою золоті верби не росли. А то вчительки мені дзвонила, скаржилася, що ти під час перерви в туалеті куриш.

Турботливу маму ніби хтось найняв по телефону поради та вказівки давати. Торохтить як та набридлива муха. Хоч вуха затуляй. Ну навіщо мені знати, що її чадо змалку вже цигарки смокче та дружить з лоботрясами, про яких дурна слава ходить?

Хотів зробити жінці зауваження, аби вона вихованням сина займалася вдома, а не під час поїздок у громадському транспорті. Але передумав. Я ж людина вихована, інтелігентна. Мусив витерпіти, поки мама виговориться.

Думав, після цього в салоні настане довгоочікувана тиша. Де там! Пасажирів наче пролрвало. І майже кожен з прикладеною до вуха побілкою жваво спілкується з партнером. Одні тихо, а дехто на весь голос. Аж в автобусі вікна дзеленчать:

– Сіма, слухай мене уважно. Роблю тобі останнє китайське попередження. Якщо до завтра не повернеш мені боргу, заявлю на тебе куди треба. Заодно й про те, що підпільним бізнесом займаєшся і від сплати податків ухиляєшся. Усьок?

– Не слухай, жінко, дурних пліток. Та немає в мене ніяких коханок. І з Людою по ресторанах не волочуся. І з Мадленою мене в готелі не бачили. Це із заздрощів, що я в тебе порядний чоловік, на мене бочку котять і помиями обливають!

– А знаєш, подруженько, що твоя родичка Оксана до Карма Боніфаціовича, свого шефа, клинці підбиває, хоче його сім’ю розбити. То додумалася, видра, до того, що від лікарів у лабораторії дізналася, що їхній син Максим не від нього, а нажитий від грузина на курорті. Ха-ха!

– Толяне, ну, як тобі вчорашній футбол? Суддя, виявляється, велика сволота. Явно підсуджував нашим суперникам.І звісно ж, не за красиві очі. За гроші. Правильно, на мило таких суддів тра переробляти, а не доручати таку відповідальну посаду.

Гармидер спробував припинити якийсь поліціянт:

– Здуріти можна від цього галасу. Концерт безплатний. Товаришу водію, ви хазяїн, наведіть порядок, дайте команду, аби в маршрутці побілками не користувалися. Це заборонено правилами поведінки. Ви чуєте, водію?

Молодий вусатий шофер мікроавтобуса не чув. Він теж, однією рукою кермуючи транспортним засобом, в іншій тримав мобільний телефон і голосно інформував:

– Слово в мене закон – у призначену годину, лише здам зміну, буду в тебе, друже, вдома. Ну й сомища ми вчора з Дністра виловили! Цю подію треба належно в колі рибаків відсвяткувати. Приїду не з порожніми руками – півня до юшки привезу…

Борис УРОДА.

Додати коментар