Для мене війна закінчилася 51-го…

Його груди вкриті медалями та орденами, на скронях – сивина, він повністю незрячий, вже болять руки і ноги, ниє серце. Йому,  Володимиру Васильовичу Буняку, ветерану з Кульчиєвець, вже дев’яносто. Але він ще пам’ятає ті страшні часи війни. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з отих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе із собою живі спогади. Що ж залишиться після них? Пам’ять про ветерана та його розповідь про ті страшні роки.

Володимир Васильович народився 4 жовтня 1926 року. Закінчив 6 класів місцевої школи. 1944 року йому виповнилось вісімнадцять. Повноліття зустрів на навчанні в м.Городоченськ Красноярського краю, де навчався військовій справі.

– Жили ми впроголодь, – пригадує ветеран, –  варили нам кропиву, засипали ледь-ледь крупами – і це була така їжа. Від таких харчів ледве не падали від безсилля. Ноги пухли. Ось таких кволих нас після закінчення навчання посадили в потяг і повезли на Білоруський  фронт, що був тоді за 30 км від Прибалтики. Потрапив я в 45 полк 62 дивізії 30 армії, що перебувала поблизу м.Каунас. Служив артилеристом і обслуговував 57-міліметрову протитанкову гармату. Був і піднощиком снарядів, і навідником.

Узимку 1944 року точились бої в Східній Прусії, де Володимир Васильович отримав орден Червоної Зірки. Особливо запеклими вони були з 4 по 10 квітня 1945 року за оволодіння містом-фортецею Кенісбергом. За участь у них ветеран удостоївся медалі «За взяття Кенісберга».

– Вручали тоді нагороди в окопах, без почестей, – продовжує Володимир Буняк, – приходив старший за званням офіцер і просто приколював нагороду. Годували на фронті добре, видавали пайки, бувало, що й наливали по 100 грамів.

9 травня 1945 року я зустрів біля Балтики. Нагородили медаллю «За перемогу над Німеччиною». А вже 28 травня нас посадили в ешелони й повезли на війну з японцями. Служив у Китаї, Маньчжурії. У Порт- Артурі закінчив школу сержантів і був командиром відділення, яке обслуговувало гармату. Отримав орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаль «За перемогу над Японією». Фактично війна закінчилась для мене аж 1951 року.

Володимир Васильович, зустрічаючись з учнями школи, розповідає про ті грізні воєнні роки зі слізьми на очах, а ще наказує нащадкам берегти мир, який так нам зараз потрібний.

Підготували учасники волонтерського загону «Спадкоємці Перемоги» Кульчиївецької ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Додати коментар