ДЯКИ НЕ ТРЕБА – ДАЙТЕ МОЖЛИВОСТІ
Зазвичай у День працівників сільського господарства найпочеснішими лаврами увінчуються потужні агрохолдинги. Не без того, щоби не згадати і про окремі фермерські підприємства середньої або ж і малої ланки. І майже ніколи публічно не отримують подяки домашні сільські господарства, котрі, за великим рахунком, забезпечують левову частку нашого з вами обіднього столу. Хоча останнім часом так складається, що більшість покупців, які мають, до слова, сімейного лікаря, «персонального» перукаря, кравчиню чи майстра з ремонту взуття, визначилися і з постачальником продуктів, якому довіряють.
Як, скажімо, пані Надії, у котрої першокласна «молочка»: сир, сметанка. А от Галина має на своєму подвір’ї немало голів і, як вона висловлюється, «шість душ у хаті». Доводиться так крутитися зі «світанку до смеркання», що, буває, й не встигає сама поїсти.
Людмила ж – пасічниця зі стажем: на ринку майже щодня, за будь-якої погоди. За свою продукцію несоромно, бо ніколи не мала на меті створювати власний добробут за рахунок неналежної якості всупереч тому, що комахи-трудівниці нині немало потерпають від несприятливої екології завдяки нерозумній людській діяльності.
Звісно, мережа супер- та мінімаркетів наразі торгує усім, але натурального меду там нема, м’ясо часто-густо викликає запитання, бо ж вироблене із 6-8-місячної свинки, котра завдяки втручанню хімії посилено набирає вагу, яку її «прабабусям» треба було нарощувати упродовж року. Яйця у тих же торгових точках з блідою серединкою і радше нагадують цей продукт за формою, а молочко в нас навчилися виготовляти з порошка.
Отож, коли пані Галина на базарі просить 50 гривень (така сьогодні ціна за десяток свіжих домашніх яєць), то користь від них очевидна. М’ясо свинини в павільйоні (м’якоть) від 110 гривень. Курка – від 120 грн за кіло. Півлітрова банка сметани – 80 гривень. Домашній сир – від 60 до 100 грн. Склянка квасолі – від 12 до 18, і це трохи напружує, та торгуючі посилаються на цьогорічне неполіття для бобових культур. Горіх у шкаралупі – 60 гривень.
Зате яблучка – від 8 до 12 гривень, груші – від 15 до 20, айва ж – майже задарма – 5 грн. Помідори – 30-35, а класична капуста – від 6 до 9 гривень. Картопля – 8-9 грн, морква – 10-12, стільки і цибуля.
Щоправда, для гурманів й прибічників здорового харчування є різниця між парниковими й городніми овочами, кропленими й не кропленими українськими бананами (яблуками).
А де ж знайти «чистеньке»? Знаю таку оазу – називається «Екомагазинчик», розташований у північному районі міста, мешканці котрого чудово знали тамтешню господиню Ніну Федорівну – привітну, доброзичливу. Наразі там хазяйнують син і невістка. Акуратно, чисто, просторо, а головне недорогі яблука з грушами, необроблені хімікатами, чистенький гострий перчик, такий же темний виноград тощо. Радують око помідори й вітчизняний часничок (не китайський). Усе це не встигає зав’янути, бо ж привозиться не тоннами. Говоримо з продавчинею – співвласницею Крістіною про переваги подібних торгових точок, де запропонують і акційні знижки, і скидки для людей поважного віку.
Та повернемося, читачу, до наших героїнь, про котрих згадувалося вище. Зрозуміло, що ніякі вони не пані (це просто данина етикету), і це легко вгадується по їхніх обвітрених обличчях і спрацьованих руках, які практично не знають спочинку, хоча їхні фото не красуються на дошках пошани, їм не вручають грамоти чи цінні подарунки за їхню надзвичайно важку і самовіддану працю. Ба більше, часом і ображають, мовляв, «кусається» їхній стратегічний товар. А наша тепер уже знайома Галина розповідає, що до них, за 65 кілометрів від міста, не ходять рейсові автобуси, бо ж кого возитимуть після підняття перевізниками цін на проїзд? Так що викладає жінка за доставку водію попутного автомобіля 300 гривень, а оце пару хвилин тому містянка хотіла придбати 0,5 л відбірної сметани за 20 гривень.
Так, кому би не хотілося якнайдешевшого споживчого кошика? Та, на превеликий жаль, не все залежить від волі виробника. Державі б повернутися обличчям до нього: якісь би пільги таким господарствам «одноосібників» (як їх називали в тридцяті) у вигляді пільгових тарифів на проїзд або ж дотацію, бо сьогодні прогодувати (пасовиська різко скорочуються) велику рогату худобу чи відгодувати порося (корми зовсім не дешеві) вкрай непросто. А, може, навіть після проведення певних експертиз зараховувати власникам домашніх господарств, які годують наше суспільство, певний трудовий стаж? Тобто варіантів у цьому плані є не один. Чому би владі не вивчити це питання? Це доцільніше, аніж імпортувати до України-житниці єгипетську картоплю. А то виходить, що виробництво здорового, свіжого, якісного продукту тримається на ентузіастах, хоча не варто зловживати цим, якщо ми не хочемо споживати кормову гречку, завезену до нас з однієї із країн азійського сходу. І як не крути, а живемо ми не на льодовику чи в пустелі. Земля наша завжди славилася не лише родючістю, а й людьми, котрі знали і вміли дати раду цьому багатству.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
