Нам би спонсора серйозного, ми б стільки золота навезли!

Автор: | Опубліковано Спорт Немає коментарів

Аби потрапити на тренування з тхеквондо, 15-річна Лера Терехова двічі, а то й тричі на тиждень долає не один десяток кілометрів маршруткою від рідної Грушки до Кам’янця-Подільського. Після кількагодинного виснажливого заняття в спортзалі СК «Чайка» вона залишається ночувати тут же, на диванчику в тренерській кімнаті, бо дістатися додому в такий пізній час нереально. Наступного ж дня, о шостій ранку, хтось із керівництва клубу заїжджає за дівчиною, поїть її гарячим чаєм з бутербродами та відвозить на автовокзал, аби дівчина вчасно дісталася на уроки. А вчиться Лера, зазначимо, дуже навіть непогано, ось, до прикладу, зовсім нещодавно брала участь в обласній олімпіаді з правознавства…

Мало хто зміг би витримати такий напружений ритм життя. Але якщо сказати, що йдеться не про просту дівчину з Грушки, а чемпіонку етапу Кубка світу з тхеквондо ВТФ в Об’єднаних Арабських Еміратах, то все стає на свої місця. Наполегливість, працьовитість, завзятість, а найголовніше — віра в себе, в те, що разом зі своїм наставником Сергієм Чайкою вона здатна подолати чергову сходинку, допомагає юній спортсменці добиватися високих результатів. Торік Лера посіла перше місце на міжнародному турнірі класу G-1 «UKRAINE OPEN CUP 2015» у Харкові. Вона багаторазова чемпіонка України з тхеквондо, а в спортивному клубі «Чайка» — одна із найсильніших спортсменок свого віку й вагової категорії.

 
Півтисячі медалей за рік

Ось таку історію про нашу юну землячку, зворушливу й водночас життєствердну, почула я нещодавно від радника голови районної ради, Почесного президента Кам’янець-Подільської федерації тхеквондо Сергія Кротіка. Сам по життю спортсмен, він уже протягом досить тривалого часу опікується юними спортивними даруваннями, переймається їхнім кар’єрним ростом, регулярно допомагає коштами та особистими зв’язками під час виїздів на змагання різних рівнів і навіть видає призерам символічні преміальні. Хоча, здавалося б, фінансування подібних заходів мало би бути прямим обов’язком держави, проте всім відомо, що їй сьогодні не до цього. Тому виходити із ситуації доводиться самотужки. Ось, до прикладу, фінансову складову нещодавньої поїздки п’ятьох вихованців СК «Чайка» на Чемпіонати Європи серед клубів і юнаків у Туреччині та етапи Кубка світу в ОАЕ практично повністю взяв на свої плечі президент Кам’янець-Подільської федерації тхеквондо ВТФ, президент СК «Чайка», тренер-викладач ДСШ «Юність» і школи вищої професійної майстерності Сергій Чайка.

Це вилилося в кругленьку суму — 90 тисяч гривень, проте Сергій Володимирович не скаржиться й не шкодує, бо впевнений, що це найкраще вкладання коштів, адже йдеться про майбутнє українського спорту та юних «чайченят», які мають надзвичайно потужний потенціал.

— Наразі ми виховуємо спортсменів, які обов’язково стануть не лише учасниками, а й призерами Олімпійських ігор. Я в цьому твердо переконаний, адже наш спортивний клуб — один із найкращих в Україні та лідер у західному регіоні — від Ужгорода до Києва, — з гордістю ділиться тренер.

У СК «Чайка» займається близько сотні дітей. Клуб орендує приміщення в будинку №34 на Нігинському шосе. Водночас тут можуть відточувати свою майстерність 40 юних тхеквондистів. Крім Сергія Володимировича, із юними спортсменами працюють тренери Дмитро Гринчук та Віктор Фельвашников.

— Добре, що вдалося «вибити» в міськвиконкомі символічну плату за оренду приміщення — 1 гривню на рік, бо чотири тисячі щомісяця ми б точно не потягли, — говорить Сергій Кротік. — Великим плюсом є й те, що голова районної ради Борис Бец та депутати дали добро, аби поїздки сільських спортсменів на обласні та районні змагання фінансувалися з районного бюджету. Тільки уявіть собі цифру: торік «чайченята» лише на міжнародних змаганнях отримали 38 медалей, а зазвичай вони щороку привозять з різноманітних спортивних перегонів близько 500 нагород — це більше, ніж усі взяті разом види спорту міста й району.

 «Чайченята» — реальні герої

Цьогоріч тхеквондисти СК «Чайка», мешканці району, на чемпіонатах світового та європейського рівнів вже здобули 5 медалей. Хто ж вони, ці діти, які прославляють і возвеличують нашу країну серед світової спільноти? Звичайні юнаки й дівчата, які суміщають усе — наполегливе тренування, навчання в школі та заняття улюбленими справами. Саме тому без зайвого пафосу їх можна назвати видатними спортсменами й реальними героями України, бо не кожен колега по цеху їхнього віку може похвалитися такими здобутками.

Про Валерію Терехову ми розповідали вище. Дмитро Мещук з Голоскова кілька тижнів тому встиг двічі піднятися на п’єдестал слави, виборовши золото на етапі Кубка світу з тхеквондо ВТФ та срібло на Чемпіонаті Європи серед клубів у Туреччині. До речі, це перше срібло на ЧЄ за всі роки існування «Чайки». Щодо попередніх здобутків Дмитра, то торік він виграв три етапи Кубка світу, що проводилися в ОАЕ, Молдові та Україні. Також хлопець — двократний чемпіон України, один із найкращих спортсменів клубу. Давид Нестеров із Жовтневого та Влад Козак із Довжка (до речі, торік хлопець став срібним призером Чемпіонату України) здобули бронзові медалі на Чемпіонаті Європи серед юнаків у Туреччині. Слід зазначити, що на змаганнях такого рангу наші спортсмени також виступили вперше й одразу ж посіли призові місця.

Ось вона, спортивна слава Кам’янеччини!

 Навіть руку дітям не потисли

— Ми забираємо дітей з вулиць і підвалів. І дуже прикро, що держава нам практично не допомагає. Але ми не здаємося, нічого ні в кого не просимо й просто продовжуємо робити свою справу. Покладаємо надію лише на таких людей, як Сергій Кротік, — ділиться Сергій Чайка.

Він уже стомився ходити владними кабінетами й доводити чиновникам, що для досягнення успіхів спортсменам потрібне належне фінансування. Та й спонсорів нині не докличешся. А дітям же потрібне заохочення. Тхеквондо — не бойове мистецтво, а спорт, який має приносити результати, призові місця, медалі, а для цього повинні відбуватися виїзди на змагання й у табори, спаринги із суперниками, набуття досвіду тощо. А звідки ж це все візьметься, коли немає коштів на елементарне — оплату поїздки чи придбання спорядження й інвентарю?..

У СК «Чайка» не запроваджено стягнення обов’язкової батьківської плати. Добровільні внески встановлені в межах 200 гривень. З них нараховується зарплатня тренерам. Якщо ж батьки юних тхеквондистів не мають можливості платити — не страшно, бо ж не все тут робиться за гроші. Так, із 80 вихованців клубу добровільні внески сплачують лише близько 40. Сам же Сергій Володимирович каже, що вже 7 років не приносив додому зарплати. Спасибі, хоч дружина ставиться до цього з розумінням, бо знає, що чоловік отримує справжнє задоволення, займаючись улюбленою справою.

— У нашій державі спортсменів не розуміють і не поважають, — веде далі тренер. — Нещодавно ми повернулися зі змагань високого міжнародного рівня, привезли 8 медалей, а до нас не завітав жоден представник влади, аби поздоровити дітей з перемогою та просто потиснути їм руки. Важко пояснити це дітям, адже вони працювали, викладалися на повну…

 Сумно, сумно аж за край

Уже протягом тривалого часу я стежу за успіхами СК «Чайка» завдяки детальним репортажам Сергія Володимировича зі змагань, які він публікує на своїй сторінці в Фейсбуці. Насправді такими людьми, як цей тренер, його колеги та вихованці варто пишатися. Але поряд із урочистими фотографіями переможців на п’єдесталах та патріотичними публікаціями, більшість з яких завершується словами «Слава Україні!», звертаю увагу на рядки, що вселяють сум: «У клубі, що на самому піку відвідуваності нараховує до ста осіб, є сильна команда, яка конкурує не лише на рівні України, а й привозить чимало медалей зі змагань міжнародного рівня. Легка заздрість закрадається в душу, коли бачиш у Фейсбуці, як зустрічають юних спортсменів і тренерів в інших містах України… Приємно усвідомлювати, що представники бізнесу та люди, які відповідають за розвиток спорту, спільно намагаються вирішити питання фінансування не лише масово-культурного руху, а й допомогти талановитим спортсменам, які демонструють високі досягнення й неабиякий потенціал. Але, на жаль, в нашому місті бізнесмени не звертають уваги на молодих здібних тхеквондитстів. Хоча, можливо, я не знаю, до кого звертатися… Якщо комусь відомо про таких меценатів — підкажіть».

Сумна картина вимальовується. Втішає лише оптимізм людей, які працюють з дітьми в СК «Чайка». Попри фінансову скруту вони не збираються полишати своєї справи. Якщо не знайдеться спонсор, вони готові й надалі вкладати власні кошти в юних спортсменів. Бо, як каже Сергій Володимирович, немає дітей не талановитих, у кожній дитині потрібно розгледіти здібності та розвивати їх у подальшому.

— Коли б знайти серйозних спонсорів, які б допомагали — не всім, а хоча б дітям із незаможних родин — виїжджати в табори та на змагання, ми б стільки золота навезли! — переконаний віце-президент Кам’янець-Подільської федерації тхеквондо Михайло Михайлов.

 Граючий тренер & Ко

Днями «чайченята» повернулися з Івано-Франківська, де відбувся відкритий турнір з тхеквондо ВТФ «Кубок Карпат», у якому взяли участь 370 спортсменів з багатьох куточків України. На цих змаганнях вихованці «Чайки» поповнили свою скарбничку ще 16 золотими медалями, вчергове підтвердивши звання найсильнішого клубу тхеквондо ВТФ на Західній Україні. Всього за час існування клубу підготовлено 2 майстри спорту міжнародного класу, 6 майстрів спорту України, 19 кандидатів у майстри спорту, 16 призерів етапу Кубків Європи, 11 призерів етапу Кубків світу. За станом на 2015 рік вихованці СК «Чайка» здобули 50 золотих медалей на чемпіонатах України.

Сам Сергій Володимирович скромно промовчав про те, що торік його було визнано кращим тренером України. За сім років роботи в «Чайці» в нього не було жодного пропущеного заняття. «Наставник від Бога», — так охарактеризував тренера друг дитинства і надійний партнер Сергій Кротік. А ще ми дізналися, що, на відміну від багатьох інших своїх колег, Сергій Чайка — граючий тренер, приклад якого успішно наслідують вихованці. Кілька років тому на Чемпіонаті України з інваспорту в Запоріжжі він виборов бронзову медаль.

— Звісно, міг би йти далі, виступати на міжнародних змаганнях, але хіба ж я дітей залишу? — розмірковує Сергій Володимирович. — Вони ж усі мої, рідні, ми з ними одна сім’я.

Ось такий він, справжній Вчитель, наставник, готовий разом зі своїми вихованцями і у вогонь, і у воду. І щось мені підказує, що підкориться кам’янецьким «чайченятам» ще не одна спортивна вершина.

Наталя КАМІНСЬКА

Додати коментар