Ми, щурі, жартувати не любимо! (фейлетон від “Краю Кам’янецького” в тему дня)

Автор: | Опубліковано Гумор, Новини Немає коментарів

– Ну, дорогі мої, – на похмурій пиці завжди заклопотаного Старого Щуряки з’явилося щось подібне до посмішки, – здається, на нашу вулицю йде свято…

– І ми, – пискнуло Мале Мишеня, котре до цього сімейства прибилося недавно, – зможемо нарешті оселитися в теплому й смачному сміттєпроводі?

– Глобальніше, – безцеремонно перебив Старий Щуряка, – глобальніше треба мислити. До чого тут сміттєпровід? Чули, мо’, про законопроект, який підготували члени Найвищої Ради людей?

– Ні-ні, – запищало дрібне товариство разом зі Щурихою.

– Хе, – примружився Старий Щуряка. – Отже, не знаєте. А що ж ви робите, неуки, в ліцеї за рогом цього будинку? А в бібліотеці, котра просто в цьому ж під’їзді, під сходами якого ми живемо? Навіщо тоді там нишпорити, адже тих газет у книгозбірні на полицях валом?..

– Хвилинку, – озвалося Руде Щурятко, – я, до прикладу, в курсі справи. Тож ось-ось нашим заклятим ворогам, себто котам, прийде кінець. Невдовзі за кожного з них люди сплачуватимуть податки, бо це ж простіше, аніж створювати притулки, стерилізувати цих негідників на халяву. А оскільки далеко не всі двоногі зможуть дозволити собі таку розкіш, то, як ви здогадуєтеся, усім цим муркотячим нахабам…

– Правильно – підхопив Старий Щуряка, – тепер їм усім гаплик!

Він був страшенно задоволений поінформованістю свого рудого чада. Бач, який молодчина! Головатий! Недаремно його інколи й на обід не докличешся – занадився до квартири покійної баби Віри. Після її кончини онуки позабирали геть усе з помешкання – старовинні меблі, телевізор, порцеляну, а от тридцятитомну енциклопедію залишили на радість руденького нащадка Старого Щуряки, котрий так прикипів до цього друкованого джерела, що вже дотрощує (перепрошую, дочитує) другий десяток.

Щуриха теж не захотіла вдарити мордою в калюжу:

– Це, діти, означає, що не за горами доба лептоспірозу та інших загадкових епідемій, які не змусять на себе чекати: ми, щурі, жартувати не любимо!

– А хто ж, цікаво, той розумник? – встромило знову свої п’ять копійок Мале Мишеня. – Адже віднині ми пануватимемо всюди й неподільно. Ура! Ура! Ура!

– Хто? – перепитала Щуриха. – Он бачиш два вікна на четвертому поверсі, там живе наш великий приятель Гнат Миршавенко. Той, що таксує без ліцензії, он його машина біля паркану. Так от, днями чула на власні вуха, як він ганив сусідку за те, що вона постійно підгодовує ненависного нам Мурчика, так-так, того смугастого бандита, що чатує на нас вдень і вночі. А ще якось удосвіта цей Гнат розкладав отруту по мисочках, з яких їдять ці вусаті поганці. Який кмітливий чолов’яга – завертав отруту в ліверку… Впевнена, що законопроект на наш захист – діло його рук.

– Бабська логіка, – невдоволено поморщився Старий Щуряка, – та цей Миршавенко здатен лише лаятися з жінками, а такий документ мали писати не якісь там пішаки, а люди на посадах. Отак! Кажуть, цей папір ще поки не вступив у силу, та сьогодні після опівночі розпочинаємо операцію з окупації перших чотирьох під’їздів. Досить нам уже мерзнути в темряві під бетонними сходами! Особисто я, як старійшина роду, планую оселитися в кухні Гната: його Миршавенчиха готує дивовижні котлетки з телятини. Зуб даю (зважте, останній), ніхто більше таких не смажить. Дегустував їх ще влітку, коли господиня відчиняла для провітрювання вхідні двері… А що, маю на це моральне право: скільки років поневірявся вологими підвалами та дірявими горищами! Навіть ревматизм з радикулітом заробив…

Після цих слів було помічено якісь підозрілі схлипування. Так-так, ви ж, читачу, також це почули? Отож, про галюцинації не йдеться.

Далі Старий Щуряка виголошував іще щось, але буря овацій заглушила його промову. Хоча нам з вами що до того? Головне ми почули.

Леся НЕСМІЯН.

 

Додати коментар