Про віртуальне м’ясо, шкідливе печиво та рибу, що вислизає з рук. На злобу дня від “Краю Кам’янецького”

Автор: | Опубліковано Гумор Немає коментарів

У просторому м’ясному павільйоні так тихо, що чутно, як остаточно заплутавшись у температурних перепадах кам’янецької зими, знервовано дзижчить муха за скляною вітриною. Та щойно грюкнуть масивні вхідні двері, продавці майже одночасно повертають шиї в тому напрямку, маючи вже напоготові принадні посмішки й найпереконливіші аргументи, аби завоювати потенційного покупця, котрий, між іншим, уже не той, що раніше. А що вже скупий та примхливий – і описати важко!

От і ми, завітавши сюди, не поспішаємо в обійми власників пречудового асортименту – ошийків, огузків, розкішного філе та ніжних поросячих копитець… Мовчки обходимо ряди з усім цим білковим багатством, як раптом… Ох, уже це «раптом» — з’являється зазвичай там, де на нього й не чекають. Мабуть, і читач зі мною погодиться щодо таких підступних моментів. То про що ж це я? А, згадала – іду собі спокійно, нікого не чіпаючи, повз гори апетитного їдла, як раптом відчуваю, що мене щось вкусило. Спочатку не зрозуміла нічого. Йду собі далі, як знову мене щось нахабно так «кусь-кусь». І так тричі! Що ж це за притча? Озирнулася, ніхто мене не переслідує, ніби й нікому не завинила… І тут хтось усередині мене зашепотів: «Та це ж ціни, ціни, дорогенька, кусаються. Це все вони…».

А й справді  – на цінниках такі страшні цифри, що моя спина одразу стала мокрою, а очі взагалі відмовилися вірити в те, що бачать. Потайки смикаю себе за вухо, щоб перевірити, чи бува, не сплю. Та ні ж, не сон…

— Ну, це все добірна м’якоть, – розмірковую, – тож відповідно й коштує. Мо, якось до реберець підступитися – усе дешевше, та й Жучка мене похвалить за такий вибір.

Отож, уже сміливіше підходжу до привітної господині. О, як надовго може зіпсувати настрій банальний арифметичний знак! Прости, Жучко, за те, що твоя хазяйка носить у сумці такий дистрофічний гаманець, але, слово честі, я робила спробу, і в мене навіть свідки є. Утім, з них все одно рагу не зготуєш.

Та хіба я одна така? Он той літній чоловік з мужніми рисами обличчя мало не заплакав (звісно, не від захоплення), коли дізнався, скільки просять за кілограмовий шмат сала, нашого, українського бренду. Неподалік бабуся в пальто із дуже потертим чи то лисячим, чи то кролячим коміром, сама того не бажаючи, стала центром нездорової уваги, коли попросила зважити їй (не пам’яютаю вже – ліве чи праве) вухо від свинячої голови. Який-неякий, а холодець міг би вийти. Хочете- вірте, а хочете – ні, свиняча голова тієї ж миті від обурення  сховалася десь у нетрях прилавка, самій же продавчині просто забракло слів, і вона так глянула на на стареньку, що та тут же розчинилася в повітрі, ніби її й ніколи не було.

А я вам, людоньки, з цього приводу от що скажу: треба уважніше слухати новини, регулярніше читати пресу, де чорним по білому написано, що вітчизняне Міністерство охорони здоров’я внесло дуже важливі зміни в наш з вами раціон харчування. Над цим проектом працювали найкращі дієтологи країни. Суть його полягає в тому, що треба їсти менше сала, мінімум м’яса, бо їхнє споживання веде до серйозних захворювань. А ще рекомендовано не захоплюватись хлібом, печивом, цукром – цією білою смертю.

Отже, віднині маємо відвідувати спеціалізовані рибні магазини, щоб правильно збалансувати в організмі набір амінокислот за рахунок дарів моря – червоної риби, лосося, натуральних крабів… От лише в тому документі забули зазначити, скільки грошей знадобиться на ці делікатеси та в якому банкові краще брати кредит на придбання цієї здорової їжі. Ну, й ще б невеличку пораду – брати гривнею чи валютою?

Зрозуміло, що можна кайфувати та релаксувати не тільки від омуля, на купівлю котрого ви можете скласти потрібну суму за якихоь три-чотири місяці.

Особисто я гарно розслабляюся, споглядаючи телепередачі «Їмо вдома», «МайстерШеф», «Готуємо разом»… Щоправда, інколи в тамтешніх рецептах збивають з пантелику незнайомі слова на кшталт «маскарпоне», «бейліз» і ще багато іншої таємничої лексики. Але ж сама й винна: не треба було прогулювати шкільні уроки іноземної мови. З другого ж боку, погодьтеся, загадкові інгредієнти спонукають мозок до інтенсивної роботи, розвивають фантазію й уяву. А головне – щиро радієш за тих зіркових ведучих, які по той бік екрана все ж таки мають змогу скуштувати ті кулінарні дива.

Знаю, любий читачу, що ти весь цей час  хочеш запитати в мене – чому на початку фейлетону я написала «…От і ми, зайшовши сюди (себто в м’ясний павільйон)…»? Тебе бентежить «ми», хочеш дізнатися про моїх супутника чи супутницю… Та ти вже й сам здогадався, що зі мною була… її величність надія. Надія на те, що настане той день, коли ми не відвідуватимемо м’ясні та рибні точки, як музей, де тихо-тихо, і тільки збентежена муха порушує цей спокій. Хоча інший на її місці тішився б з того, що живе в м’ясному раю і може безкоштовно дегустувати все, що хоче й скільки хоче. Добре, що про це ніхто не знає, окрім нас.

Леся НЕСМІЯН.

Додати коментар