І знову про землю

Автор: | Опубліковано Економіка Немає коментарів

Безцінним у світі є час! Його не можна купити і зупинити.

Найкорисливішими є земля і вода, без них не можна жити.

 Якщо говорити про українську землю, то вона не дає спокою нікому. Про московітів годі говорити. Вони весь час зазіхали на нашу територію. І нічого немає дивного, що і зараз вони проявляють агресію проти України.

У цій статті автор хоче звернути увагу читача на земельні стосунки в самій Україні. Особливо зараз, коли політики знову заговорили про незабуте і сучасне: бути чи не бути українській землі сільськогосподарського призначення товаром?!

Щоб зекономити газетні шпальта, автор хоче відіслати читача до змісту своїх попередніх статей в газеті «Край Кам’янецький»: «Аграрна реформа, якою вона є, або Маємо те, що маємо» від 11 серпня 2005 року та «Земля і навколо неї» від 14 серпня 2015 року. У них він порушував дане питання і висловлював прогноз щодо його стихійного вирішення. Шкода, але його гірші прогнози збуваються… Виникає споконвічне питання: «Хто винен?», і «Що робити?». Автор (наскільки це зручно зробити в цій статті) спробує дати своє бачення відповіді на них.

Не дивно, що сучасні олігархи (бізнесмени при владі) дуже завзято борються проти того, щоб згадані землі продавалися. Адже вони, практично за безцінь, взяли селянські паї (землі) в оренду щонайменше на 20 років. Не важко підрахувати, що власниками земельних паїв є особи, переважно поважного віку, на жаль, не всі вони доживуть до закінчення 20-річної оренди. Автору відомо, що окремі власники паїв розміром 1,7 га отримують орендну плату близько 5000 грн за рік (3000 грн за 1 га).

Наприклад, власник наведеного вище розміру паю (1,7 га), при зазначеній річній орендній платі в 5000 грн за пай, протягом 20 років (термін чинності договору оренди паю) отримає десь 100 тис грн.

А тепер розглянемо ситуацію, при якій власник згаданого паю (1,7 га), міг би отримати, продавши свій пай (приклад віртуальний і допускаються відхилення), за світовими цінами (Наша влада «закохана» у словосполучення «світові ціни», правда, не порівнює його зі світовими зарплатами і пенсіями). А світові ціни орної землі (такими є селянські паї) коливаються від 62972 євро за 1 га в Нідерландах до 1958 євро – в Румунії. Ми візьмемо, для аналізу, вартість землі у нашої сусідки Польщі – 9100 євро за 1 га. Автор гадає, що не складно підрахувати реалізацію 1,7 га землі за «польськими» цінами (отримаємо близько 15500 євро і перемножимо на скромний гривневий курс «27»), щоб зрозуміти – власник паю отримав би в цьому випадку більше 410 тис.грн. Як бачимо, різниця між 100 тис.грн і 410 тис.грн є суттєвою. А якщо зважити на те, що власник паю, продавши свою землю, може поставити частину грошей на депозитний рахунок, то ще й буде мати стабільний прибуток. Чого не скажеш у ситуації при передачі землі в оренду. Адже роками орендарі без «команди» зверху не проводили індексації орендної плати…

Вони експлуатують не тільки ту землю, яку «власники» (колишні пайовики) передали їм в оренду. Адже жодний «власник» не бачив своєї землі в натурі. В кращому випадку, знає на якому полі вона знаходиться. А тому орендарі розробляють поля (загальними площами), в тому числі польові дороги (під’їзди), які існують тільки на картах (таких багато). При цьому нікому не вносять плати за вирощування сільгоспкультур на «дорогах». А вже про землі померлих (одиноких власників), у яких немає спадкоємців, про орендну плату – годі говорити…

Деякі нардепи і раніше порушували питання про проведення Всеукраїнського референдуму для вирішення дозволу чи заборони продажу землі сільськогосподарського призначення.

А тепер автор просить читача задуматися над запитаннями. Чому референдум повинен надавати дозвіл «власнику» (чи вирішувати за нього) продавати йому «свою» землю, чи ні? Адже власник і називається таким, оскільки наділений правом (українськими і міжнародними законами) самостійно розпоряджатися своєю власністю (землею, будинком…), в тому числі й відчужувати (продавати) її.

І якщо буде прийнятий (точніше скасований дикий заборонний) закон, яким буде дозволятися продаж згаданої землі, то це не означає, що власник обов’язково повинен продати свій наділ. Він зможе продати тоді, коли це буде йому вигідно. І не буде у нас людей, які реально (де-юре) є багатими, мають дорогоцінну землю, а фактично (де-факто) –жебраки, бо не можуть її продати. Як результат заборони продажу згаданої землі, мільйони «власників» паїв померли в злиднях, будучи «багатими»…

Виникає запитання: кому вигідна заборона продажу земель сільськогосподарського призначення? Відповідь легко відгадати… Звичайно, це питання повинно врегульовуватися державою. А її представники самоусунулися від його вирішення… Зайнялася самозбагаченням. Як результат – народилася олігархія… Оскільки у всьому СРСР, в т.ч. і Україні, ніколи не було справжніх колгоспів (були селянські колонії), так звані колгоспники («власники») ніколи не керували «своїми» сільгосппідприємствами. Керували ними «рекомендовані» райкомами КПУ (КПРС) голови колгоспів. Вони, в своїй більшості, без відома «власників» так «реорганізували» колгоспи, що с/г техніка, продуктивні тварини (основні засоби виробництва) «зникли». «Пішли» на погашення зовнішніх боргів – результат господарювання та внутрішніх боргів (по зарплаті) – це злочин. Оскільки зарплата – це прибуток від врожаїв, надоїв, приросту тварин у вазі і т.д., і аж ніяк не основних засобів виробництва. За використання майнового паю його власники мали право ще й дивіденди отримувати.

Уявіть таку ситуацію, коли ви передаєте на рік в оренду своє авто, а орендар – в кінці строку оренди – його продає (оскільки не має прибутків). За виручені кошти оплачує використаний бензин, поточний ремонт орендованого авто, оренду плату і віддає орендодавцю залишки коштів від його реалізації? В такий аналогічний спосіб і обібрали колгоспників.

А коли селяни все ж таки отримали земельні паї (землю важко було в темпі і непомітно викрасти), то сільгосптехніки (їх майнових паїв у вигляді тракторів, сівалок, комбайнів.., окрім (в кращому випадку) частини стіни колишнього корівника або свинарника…) вже не було. А як лопатою можна обробити 1,5-3 га землі? Поля, в т.ч. паї, почали заростати бур’янами і чагарниками. Ось тут і об’явилися орендарі («спасителі») землі, які брали в оренду цілі поля (в договорах зазначалися паї, які в натурі не були визначені). І хоча в укладеному «Договорі» зазначався пункт, що орендодавець («власник») земельного паю має право в односторонньому порядку достроково розірвати його, якщо, наприклад, орендар буде використовувати земельну ділянку (пай) не за призначенням, або забруднювати її і т.д., але реалізувати його не мав можливості… Він не міг бачити свою земляну на місцевості. Ось такими власниками своїх колгоспів були його члени!

І тільки 03.12.1999 року Президент Кучма видав Указ №1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки», в якому зазначив про необхідність проведення «…реформування протягом грудня 1999 – квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних підприємств, фермерських господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання, заснованих на приватні власності…». Виконання зазначених заходів реформування сільгосппідприємств у згаданому Указі Кучма поклав на місцеві державні адміністрації… Це вже окрема тема для обговорення…

Видання цього Указу – демонстрація «вищого пілотажу ракетобудівництва» в полях і степах України. (Читач, мабуть, думає, що автор заднім числом такий сміливий. Це не так. Він про цей Указ (і не тільки) вів мову на семінарах в Києві, за участі високопосадовців Міністерства аграрної політики України ще в 2002-2005 рр. Це може підтвердити досвідчений вчений, кам’янчанин, професор, доктор сільськогосподарських наук А.Т. Цвігун). Такий висновок підтверджується реальними фактами.

Перше. Закон України «Про колективні сільськогосподарські підприємства» (далі «КСП»), ст.26, забороняв державним органам втручатися в господарську і фінансову діяльність КСП, крім правоохоронців у випадку порушення ними законодавства. Але в даному випадку його порушував президент…

Друге. Указ був виданий через 8 років після отримання Україною незалежності, коли в нашому районі КСП практично не залишилося майна (с/г техніки) для розпаювання, за винятком підприємства «Мрія», с.Сокіл (керівник Сергій Кротік) і власники земельного паю не мали чим його обробляти.

Третє. Президент ставив нереальне завдання провести реформування КСП в Україні протягом грудня 1999 – квітня 2000 року. П`ять років свого президентства Кучма взагалі не звертав уваги на сільське господарство в Україні! І це при тому, що Україна славиться своїми чорноземами…

Ось далеко не повний перелік незрозумілих і несвоєчасних президентських заходів щодо «спасання» сільгоспвиробництва в країні. Сюди варто б включити питання щодо діяльності згаданого Міністерства аграрної політики і його структурних підрозділів (в областях – головних сільгоспуправлінь, а в районах – підлеглих їм управлінь), що безпосередньо керовані ними радгоспи (державні с/г підприємства) «померли» набагато раніше колгоспів. Тому обласні керівники проводили практичні семінари та наради з керівниками сільгосппідприємств на базі згаданого підприємства «Мрія», а не на базі передового радгоспу? Відповідь проста – таких радгоспів не було!

І на завершення. Автор прагнув, по можливості, переконливо розкрити сутність проблеми щодо власності на землі сільськогосподарського призначення.

Звичайно, якби на початку 90-х не зникла «безслідно» с/г техніка і агрегати, можна було б проводити реформування аграрного сектора економіки, про який згадав Кучма з великим запізненням (а відповідне міністерство «спромоглося» йому своєчасно підказати), селяни (сім’ями, родинами) могли б організовувати фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи тощо. Нині мотикою, лопатою і вилами українську землю обробляти соромно і неможливо – на дворі ХХІ сторіччя.

Продовження мораторію на продаж с/г земель веде в тупик. Так, ця заборона «живе» майже 30 років, і що це дало власникам землі й Україні? Якщо її продовжити ще на 30-50 років, то яка перспектива чекає власників цих земель? Незважаючи на заборону, її постійну пролонгацію, спритні ділки (шахрайськими щляхами) прибирають землю за безцінь і використовують не тільки за їх призначенням. Читач може пригадати колишнього нардепа Лозинського, який незважаючи на заборону, мав мисливські угіддя куди входили ліси і лани, де займався полюванням на живих людей… Отже, без всякого сумніву, заборона продажу землі приносить тільки збитки громадянам і державі.

Вважаю, залишається один вихід – створення державою Земельного банку, завданням якого буде купівля земель сільгосппризначення у тих, хто бажає її добровільно продати за пристойну світову ціну, відповідно до рівня світової якості землі. А юридичні і фізичні особи, у яких виникне потреба придбати її (за винятком іноземних представників), зможуть купити.

Сподіваюся, ця тема болюча для більшості кам’янчан, тож буду вдячний, хто підключиться до публічного обговорення піднятого в Україні земельного питання (не дочікуючись референдуму) і висловить свою думку з цього приводу.

Слава Україні і її Землі!

Василь БУГЕРЧУК.

Додати коментар