З ВІДВАГОЮ І ВІРОЮ В ЩАСЛИВЕ МАЙБУТТЯ

Дмитро був гордістю школи, котру закінчив на «відмінно». «Й насправді, – згадує його однокласник, нині директор Орининської школи Валентин Ігорович, – був ходячою енциклопедією. А знався так на електроніці, як ніхто інший. З найновішими винаходами в цій галузі був обізнаний. Тож як чудовий математик без вагань пішов на фізико-математичний факультет університету».

Де би він не працював (і в комп’ютерному сервісі, і навіть недовгий час у дитсадку), залишився у пам’яті колег як надзвичайно добра, чуйна, позитивна людина, котру не лякали жодні перешкоди, – їх Дмитро БУГЕРЧУК долав, як правило, з усмішкою.

Може, тому, потрапивши до армійських лав, вирішив присвятити себе суворій службі захисника. Тож устиг проявити себе мужнім воїном – захисником незалежності України в АТО/ООС. А відтак для старшого сержанта ЗСУ Дмитра Руслановича Бугерчука, як і для його батька, з початком повномасштабної навали рф не стояло питання, де бути, чим займатися. І син, і тато вирушили в ті місця, де вирішувалася доля столиці української держави, – Гостомель, Буча, Ірпінь… А далі – в не менш гарячі точки, де знадобився їх солдатський гарт і досвід.

Дружина Наталя в усьому підтримувала чоловіка, взявши на себе непросту справу, – в родині двоє діточок: третьокласниця донечка й першокласник синочок. Це було по-справжньому щасливе подружжя.

За деякий час тато Руслан повернувся додому, а Дмитрові лише в жовтні вдалося відвідати рідних під час п’ятиденної відпустки. Як дітвора не хотіла відпускати тата Дмитра туди, де у вогняному пеклі відстоюється священне право на волю, на процвітання рідної землі!

На превеликий жаль, синочок уже не зіграє з татом у футбол, а друзі не почують у слухавці бадьорий голос Дмитра: «Руки-ноги цілі, значить, ще поборемось!».

14 листопада під Бахмутом підрозділ Дмитра Бугерчука потрапив під шалений артилерійський обстріл ворога – наш земляк отримав несумісне із життям поранення.

Суботнім днем, 19 листопада, усе селище проводжало в останню путь свого Героя, патріота, людину великого серця, пам’ять про котрого не повинна згаснути, бо світлом душі Дмитра Бугерчука був осяяний короткий шлях 31-річного українця – і ця обставина не може не надихати на подвиги в ім’я Вітчизни як його сучасників, так і наступні покоління.

Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах