Благодійна акція «Молоко за три гривні!»

Якщо вам трапиться така ціна в супермаркеті, магазині чи на ринку, чимдуж спускайтеся на землю з хмаринок неймовірних фантазій, бо таку «халяву» можна побачити лише через рожеві окуляри. За склом вітрин ціна в 12 грн. за літр напою здоров’я аж кричить про сущі в рази дорожчі цінові реалії.

В якомусь паралельному світі зі своїм ринком та економічними законами, здається, живуть у селі, де заготівельники збирають у селян молоко за тою ж таки «благодійною» ціною в три «Володимири Великих». Селяни ж, ніби потрапивши на мушку гіпнотизерів, чітко слідують вказаній вартості та влаштовують щодня у своїх господарствах шалений розпродаж, віддаючи надоєне «на шару». І це ще в зимові місяці, «зірковий» час для формування молочної ціни. Закономірно, що з настанням тепла потроху починає плавитися й ціна на молоко.

– Поки що за літр молока селянам платять 3 грн., проте, як показує досвід, з приходом весни та початком розтелу його вартість відчутно починає падати, — розповідає голова Підпилип’янської сільської ради Іван Спасюк. – Та в людей іншого виходу немає, інакше взагалі залишишся при своїх інтересах, ні з чим. На жаль, ціль продати продукцію в місті дорожче не виправдовує засоби: дорога в 45 км до Кам’янця на раз витягне з кишень 23 грн.

До 2 грн. торік навесні впала ціна на молоко в іншому кінці району – в Чабанівській територіальній громаді. Наразі ж тут поки що платять по 3 грн. Секретар сільської ради Василь Мельник констатує щорічну закономірність зменшення молочної ціни навесні, що ґрунтується на старій, як світ, істині – із збільшенням пропозиції на той чи інший вид продукції зменшується і її вартість. Чоловік обурюється, що цифри на цінниках у крамницях злітають до небес за найменшим стрибком американської валюти, а от селяни зі своїми коровами живуть як на «острові невезіння». Максимальна вартість молока в районі в останній період не перевищувала 3,20 грн./л.

Сумно, але мешканці дальніх сіл справді альтернативи не мають. Поїздка за тридев’ять земель до Кам’янця не впишеться ні в які економічні рамки. Тому трудягам тільки й залишається задовольнятися малим й бігти на повідку в заготівельників. Для багатьох сімей у селі худоба є чи не єдиним джерелом доходу та засобом для прожиття. Позбувайся корови – знімай останню сорочку.

У вигіднішому становищі опинилися жителі приміських населених пунктів. Вони щоденно обсідають кам’янецький ринок зі своїм товаром. Містяни залюбки йдуть на запах сиро-сметанно-молочного асортименту, віддаючи перевагу домашньому натурпродукту перед магазинним пакетом стабілізаторів та консервантів. Як не крути, з бабцею й домовитися можна, поторгуватися. Але й при умові впертості продавця все одно виходить набагато дешевше, аніж на полицях крамниць, – сьогодні літр молока з рук на базарі коштує 8 грн.

Ця ціна, звичайно, вже не так ріже вухо, як та, по якій молоко здається, але на неї селянам ще треба «заробити». Як розповідає продавчиня із Слобідки-Рихтівської, їхати до міста з вітерцем не доводиться, мусиш тягнути на собі з 10-12 півторалітрових пляшок, ще й на додачу супровідні продукти, інакше «бізнес» потягне «в мінуси»: дорога до міста й назад вже віднімає 25 грн. 12 літрів молока, відро сметани, кілька кілограмів сиру добряче обірвуть руки пані Людмилі із с.Сокіл, поки вона дійде до місця продажу. 14 «півторашок» — вантаж пані Валентини з Цикової Чемеровецького району. У розмові жінка вмикає калькулятор, емоційно розповідаючи, що заробітки їм з неба не падають, а дістаються болючими мозолями та виснажливою працею: 30 грн. – дорога, запаси на зиму (8 т жому на дві корови) – 2 тис.грн., послуги тракториста – 300 грн. і т.д.

–  А скільки треба сіна накоситися! А корову обійти – встаєш з півнями, лягаєш у темну ніч, — зітхає сільчанка.

Як зізнаються жінки, вони зовсім не в захопленні від таких заробітків. Але ж ситуація, коли поживний напій вартує дешевше, аніж звичайна вода, не вписується в рамки здорового глузду. Адекватною ціною за здаване молоко вони вважають хоча б 4-5 грн. А поки що й надалі вирушають в місто, аби заробити на прожиття.

А поки що в селах «на коні» молокоприймачі, які сповна використовують своє привілейоване становище та «вирулюють» ціну на свій власний смак та розсуд. У районі займаються заготівлею 8 молокопереробних підприємств. Левова частка в цьому сегменті ринку належить ПАТ «Лактіс» філія ДП «Аромат» (53,7%). За нею —  філія «Чемерівці-молоко» (26%), ПАТ «Хмельницька маслосирбаза» (6,5), ПП «Дживальдіс» (5,4), ТДВ «Дунаєвецький маслозавод» (4,5), ВАТ «Чортківський сирзавод» (1,6), ПАТ «Городенківський сирзавод» (1,2), ТОВ «Нігинський молокопереробний завод» (1%). Вести свою власну цінову політику їм ніхто не заважає. Нагадаємо, Постановою Уряду від 22 серпня 2012 року мінімальна закупівельна ціна на молоко була встановлена на рівні 2,2 грн. за кг (без ПДВ). Тому будь-які апеляції в бік заготівельників з приводу заниження цін є безрезультатними. За таких обставин вистраждані три гривні з їхнього боку й так виглядають щедрим подарунком.

Влітку минулого року Верховна Рада в першому читанні хоч і прийняла за основу проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного регулювання закупівельної ціни на молоко та підтримки села», яким встановлюється мінімальна закупівельна ціна на незбиране сире товарне молоко другого ґатунку в розмірі 4 грн. за 1 кілограм (без ПДВ) для всіх виробників, але далі поки що справа не пішла. Тим паче, низка експертів, зокрема Європейська бізнесасоціація, назвали цей законодавчий акт популістським, який не в змозі вирішити питання добробуту селян. Адже за нових цінових обставин українським виробникам буде важче конкурувати з іноземною продукцією й виявиться, що вигідніше купувати молоко вищого сорту в сільськогосподарських підприємств.

– На сьогодні державний вплив на закупівельні ціни на молоко нульовий, ціна договірна й формується відповідно до попиту та пропозиції. Врегулювати її на рівні області, а тим паче, району – з розряду фантастики, — говорить начальник відділу агропромислового розвитку РДА Надія Сузанська. – Усні бесіди та переконання як методи впливу на молокопереробників є малоефективними. Заготівельники у відповідь віщують про своє несолодке становище на ринку та наводять власні підтверджувальні докази: обмеження експорту продукції в Росію, збільшення витрат на енергоносії, паливно-мастильні матеріали, зниження платоспроможного попиту з боку населення тощо. Підприємства зазначають, що ці фактори як негативно впливають на витратну частину собівартості їхньої продукції, так і не дають змоги зростити закупівельні ціни. Беззаперечним аргументом на свою користь вони підкреслюють низьку якість молока, виробленого в домогосподарствах.

Як повідали жінки на ринку, в села приїздять інші заготівельники, які готові платити пристойну ціну за їхній товар, але теперішні молокоприймачі не бажають бачити у своїй зоні впливу невигідного їм конкурента.

– Це проблема не одного року, вона відростила добрячий хвіст. Монополія дійсно працює справно, — зазначає Надія Михайлівна. – Не можуть бути однаковими собівартість продукції для всіх виробників і відповідно закупівельна ціна, але чомусь співається однакова пісня. В умовах «договорняків» ні про яке конкурентне середовище говорити не доводиться. Тут повинен почати діяти антимонопольний комітет. Нині виходом із тупикової ситуації для селян може бути створення аграрних кооперативів, та, як свідчить тенденція, мешканці не поспішають долучатися до них. Вони настільки розчарувалися в державі, що вважають за краще рятуватися власноруч.

Низькі закупівельні ціни, через які сільські жителі часто опиняються на межі виживання, злісно б’ють і по тваринницькій галузі району та держави в цілому. Відсутність чітких державних важелів впливу на стабілізацію ситуації та утворення дисбалансу в ціновому діалозі між приймачами та здавачами молока призвело до болісної тенденції зменшення поголів’я великої рогатої худоби як в населення, так і в підприємствах. У районі за станом на 1 березня 2016 року воно скоротилося на 10% порівняно з 2015 роком у приватних господарствах, за цей час на 132 корови стало менше і в  агроформуваннях. Усі 9 сільгоспвиробників, що займаються вирощуванням ВРХ у районі, останнім часом несуть збитки або ж в кращому разі виходять «на нуль» в цій частині господарської діяльності.

– Дійсно, молочне скотарство сьогодні переживає не найкращі часи. Триматися на плаву нам вдається завдяки рослинництву, — розповідає директор ДПФ «Деметра» Володимир Зелениця. – Якщо собівартість молока складає 6 грн. за кг, а здаємо ми його по 6,10 грн., то про які прибутки і розвиток може йти мова. Хоча б на 7 грн. вийти.

Такі перспективи, на жаль, не пророкують нічого доброго для цієї сільськогосподарської сфери та ведуть прямо до її занепаду.

Як зізнається Надія Сузанська, місцеве керівництво докладає зусиль, аби хоч трішки підтримати тваринництво. Зокрема, на рівні області затверджено програму співфінансування придбання холодильної установки для фермерів, об’єднаних у кооператив, в районі прийнято програму розвитку молочного скотарства, за якою власникам двох і більше корів буде відшкодовуватися вартість доїльного апарата.

Проте поодинокими вкрапленнями всю галузь не врятувати. Якщо ми вже стали на рейки демократичного поступу, то будьмо добрі користуватися цивілізованими методами. Та поки що в сфері закупівельних цін на молоко керуються «законами зграї», а спілкування між його суб’єктами нагадує тільки коров’яче «му…». Якщо одним ця мова вигідна й цілком зрозуміла, то інші очікують від держави рішучих дій та законодавчих кроків.

Юлія ЛІЧКЕВИЧ