КРАЄЗНАВЕЦЬ З ОРДЕНОМ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА

Нещодавно минуло 100 років з часу заснування Хмельницької обласної Спілки краєзнавців. Це свято всіх тих, хто досліджує любе серцю Поділля і в сув’язь своїх думок вкладає цю любов. І тому виходять, написані ними, наративні джерела, статті, наукові дослідження, завдяки яким відкриваються перед нами минулі сторінки історії нашого краю, виринають постаті, імена, дати.

Серед тих сучасних краєзнавців, хто заворожує мене своєю творчістю найбільше – Анатолій Михайлович ТРЕМБІЦЬКИЙ, – подвижник краєзнавчого руху нашого краю.

Саме завдяки дослідженням цього вченого я вперше дізналася про лірників Поділля, і моя поема, яка так і називається “Лірник”, вийшла у 2022 році з його передмовою. А ще Анатолій Михайлович відкрив для мене, і не тільки, сторінки літопису “Українського клубу”, який діяв у 1919-1920 р.р. у Кам’янці, його яскравих представників,серед яких і Юхим Сіцінський. Інтерв’ю з вченим, вміщене в одному з номерів газети “Край Кам’янецький” саме про діяльність клубу, було цікавим для всіх наших читачів. Два роки тому, коли відроджений “Український клуб” відзначав своє п’ятиріччя, Анатолію Михайловичу було вручено “Почесну грамоту” від мера міста за заслуги перед міською громадою.

Анатолій Трембіцький сьогодні відомий далеко за межами України. До ювілею, який він відзначив у квітні цього року, американська газета “Свобода” (№ 19, 9 травня 2025 ) вмістила про нього гарну вітальну статтю “До 70-ліття подвижника краєзнавчого руху Анатолія Трембіцького”, де зазначено заслуги подолянина, українського вченого в галузі історичної науки.

Анатолій Михайлович став автором понад 10 монографій з біографістики й музеєзнавства, видав більше 30 книг і навчальних посібників та понад 700 наукових статей. Інформація про історика та його творчий доробок зустрічається в багатьох наукових збірниках, часописах, періодичних виданнях України, Білорусі, Італії, Канади, Чехії, Словаччини, США.

У Кам’янець-Подільському національному університеті ім. Івана Огієнка він свого часу захистив докторську дисертацію. Перед захистом роботи на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук «Просвітницька, педагогічна та громадська діяльність родини Сіцінських – Чехівських – Січинських – Шандорів (кінець ХІХ століття – 2000-ні роки)» (науковий консультант – доктор історичних наук, професор Олександр Завальнюк), Анатолій Михайлович видав у Хмельницькому книгу, яка дещо відрізняється назвою: «Родинна династія Сіцінських – Чехівських – Січинських – Шандорів: просопографічний портрет (XVIII-ХХІ століття)». Обсяг монографії – 850 сторінок, а дисертації (разом із детальною анотацією) – 786 сторінок.

У науковому віснику «Гілея», а також у газеті «Свобода», що видається в США, з’явилася рецензія на монографію Трембіцького, автором якої є доктор історичних наук Олександр Григоренко. Він, зокрема, пише: «У монографії Анатолія Трембіцького розв’язана наукова проблема щодо створення колективного портрету відомих представників української родини, знакової в житті України та української діаспори Німеччини, Словаччини, США, Франції, Чехії. Розвиток вітчизняної історичної науки на сучасному етапі потребує створення сучасних історичних портретів цілих династій визначних науковців чи відомих українських діячів у контексті історично-культурного розвитку української громади в місцях осідку, створення праць про роль і місце цих особистостей в історично-­культурній спадщині українського народу”.

Із вересня 2002 року Анатолій Михайлович є позаштатним науковим співробітником Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України. В лютому 2005 року виникла ідея заснування Хмельницького міського відділу Центру, і він стає його завідувачем. На цій посаді ініціював проведення декількох наукових конференцій.

Наступними організаціями, з якими поєднав себе Анатолій Трембіцький, стали Подільський осередок Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, Хмельницьке відділення Українського історичного товариства, Національна спілка краєзнавців України, Фулбрайтівське товариство України, Наукове товариство імені Шевченка у Львові.

Все своє свідоме життя він присвятив відданому служінню людям, ґрунтовному вивченню й популяризації маловідомих аспектів історії та культури України і рідного Поділля. Варто зауважити, що на більшість видань позитивні рецензії подано в українських часописах та в американському часописі „Свобода“. Ось, приміром, теми його монографій, які вийшли друкованими працями лише за останні роки: “Андрій Димінський (*1829 – †1905): етнограф, фольклорист”, “Мусій Кондратенко (*1912 – †2011): педагог, краєзнавець, історик, музеєзнавець”, “Іван Громик (*1900 – †1988): український учений аґроном-фітотехнік, генетик-селекціонер”; інші дослідження – “Українська сміхотерапія /під час війни/”, “Яків Доленко (*1873 – †1918): український поет-пісняр”, “Україна проти червоних наїзників /20-ті рр. ХХ ст./: у матеріалах періодичних видань”. І вже нещодавно нову монографію здав до друку та очікує на вихід наступної книги: “Андрій Хойнацький (*1837 – †1888): історик, краєзнавець, етнограф, педагог, богослов, просвітник”.

Окремо треба відзначити викладацьку роботу вченого. Науковець постійно дбає про науково-методичне забезпечення навчального процесу. За період своєї науково-педагогічної роботи він самостійно, або ж у співпраці з іншими науково-педагогічними працівниками, видав численні навчально-методичні посібники, словники термінів і визначень з державного права, а також „Тлумачний словник-жартівник студента“.

За значні здобутки в історико-культурній та науково-дослідницькій роботі Анатолій Трембіцький занесений на обласну Дошку пошани „Найкращі люди Хмельниччини“. Йому присвоєно звання “Почесний краєзнавець України” та нагороджено Орденом святого рівноапостольного князя Володимира.

Справжнім покликанням вченого була і залишається історія. Та ще задовго до захисту докторської дисертації були студентські роки в нашому будівельному технікумі (тепер коледж), строкова військова служба в Калуші та Казахстані. Повернувшись з армії, Анатолій Михайлович працював у місцевому колгоспі, став у Хмельницькому облрембудтресті головним інженером. Праця на виробництві поєднувалася з інтенсивним навчанням. Розуміючи роль освіти, він не полишає навчання і значну увагу приділяє підвищенню свого світоглядного та освітнього рівня. Закінчив Вищі юридичні курси, пройшов стажування за програмою підготовки спеціалістів у галузі суспільних наук в Україні та країнах ЄС у Венеціанському університеті в Італії, отримав сертифікат з англійської мови.

Невтомний учений став добрим прикладом працелюбности своїх дітей: доньки Лілії – докторки історичних наук, старшої наукової співробітниці Інституту мистецтвознавства, фолкльористики та етнології ім. М. Рильського НАН України, авторки понад 200 історико-краєзнавчих і етнографічних праць; сина Андрія – маґістра-історика й інженера-маґістра, краєзнавця, автора майже 30 історико-краєзнавчих праць.

Таке сімейне суцвіття істориків вплинуло і на матір Анатолія Михайловича. Були видані записи пісень українських остарбайтерів, зроблені Тетяною Трембіцькою під час її перебування на примусових роботах у Німеччині та після повернення в Україну.

Постать подільського вченого, історика й педагога дочекалася бібліографічного покажчика зі значною науково опрацьованою вступною статтею.

У передмові до складеною мною поеми “Лірник”, про яку я згадала на початку цієї розповіді, Анатолій Михайлович записав таку думку: “Поема “Лірник” засвідчує, що ми, сучасні українці, на рівні історичного самоусвідомлення відчуваємо, як зі звуками ліри у наші душі вливається стихія буття багатьох прийдешніх поколінь, відгомін тих подій, які глибоко приховані в генетичному коді українського народу”.

Пишаюся, що ці вразливі слова для мого видання написав саме Анатолій Михайлович Трембіцький.

Юлія ЛИСКУН, членкиня НСЖ та НСК України, президентка Подільського українського історико-краєзнавчого Товариства “АДСКРІПТУС” ім. Юзефа Роллє.

Поділитися в соціальних мережах