ЗА СПРОЩЕНИМ ВАРІАНТОМ
Баба Маня ще звечора наліпила пирогів (звісно, із сиром), дід Гриня ретельно поголився, побризкавшись щедро одеколоном. Аякже, онук приїздить не звідкись – із самої Португалії. Це ж скільки не бачилися? А рахуй, що років зо два.
Та не встиг молодий заробітчанин переступити поріг домівки, одразу втупився у телефон. «Ромцю, ти би тепленького поїв з дороги», – захвилювалася старенька.
– Заждіть, бабцю, – Роман щось видивлявся в айфоні. – Мені терміново треба встановити додаток «Дія. Вдома», бо ж знаєте, як нині з цим карантином строго…
– Поверніть голову вправо! – долинало з гаджета. – А тепер вліво! Нахиліть голову вперед!
Роман слухняно крутив головою, та мобільний пристрій це не задовольняло: «Ви не виконали дії!». Парубок аж впрів, виконуючи накази, та віртуальний наглядач не вгавав: «Ви не виконали дії!».
Молодший братик зацікавлено спостерігав, вмостившись біля старшого, за цими дивними маніпуляціями. Тож урешті бовкнув, щиро переживаючи за брата: «А ти, Ромцю, пішов би до нашого жеребчика та й подивився б, як він це вправно робить – і вправо, і вліво! Майстер-клас – велика справа…».
– Йди звідси, – цикнув на малого дід. – Краще розкажи, що там не клеїться?
Коли Тосько ввів старого в курс, той здивувався: «Та навіщо мучитися стільки?! Потрібен нагляд за приїжджим, так у нас є свій дільничний. Хай зайде сюди та й подивиться, як ми дотримуємося тієї консервації!».
– Не «консервації», а «обсервації», – поправив Тосько (хоч малий, а кумекає).
– Та те без різниці, – махнув дід рукою. – Он, гляньте, Федотович якраз іде…
Дід Гриня хутко побіг на вулицю, гукаючи поліцейського: «Сину, ти не міг би завітати до нас на хвильку, онук приїхав, треба засвідчити, що він вдома проходить тую, як її… кон… ні… обсервацію…
– Е, діду, – пояснив Федотович, – то не мої повноваження. Наразі в нас діджиталізація, усе в електронному варіанті.
Дід Гриня не зрозумів: «Так ти біля воріт наших стоїш, хіба зайти не можна. Навіщо нам, як її там… дибилізація…».
– Ні, це не мої функції, – дільничний рушив далі. – Тут я не помічник…
Невдоволений дід зайшов до кімнати, де Ромцьо безуспішно намагався налагодити з кимось там контакти…
– Ану, Тоську, – дід узяв за плече молодшого, – гайда на кухню, ти хлопець головатий, тямущий, напишеш у комп’ютер найголовнішому, хто цю дурню придумав, аби взяли та й спростили б цю… Як її там?.. Процедуру. Бо ж мотати головою по-конячому навряд чи ми, люди, зможемо. Так і в’язи скрутити недовго, а от заіржати набагато легше, щоб тії перевіряючі заспокоїлися. Як вони до такого досі не додумалися?!
Леся НЕСМІЯН.
Автор:
admin
