Зірка кінематографії Сергій Бондарчук у спогадах кам’янчанина , колишнього режисера Одеської кіностудії Петра Ясінського

Читачі «Краю Кам’янецького» не раз зустрічалися на шпальтах газети з нашим земляком, колишнім режисером Одеської кіностудії Петром Ясінським, який за п’ятдесят літ, відданих кінематографії, перетинався з десятками знаменитостей, імена котрих були у всіх на слуху. Серед них – не просто зірка (як нині полюбляють казати), а мега-зірка Сергій Бондарчук.

  • Петре Григоровичу, при всій геніальності, значимості внеску як до вітчизняного, так і світового кіномистецтва українець, уродженець Херсонщини Сергій Бондарчук, за Вашими розповідями, не нагадує небожителя.
  • Звісно, що ні. Хоча титулів у нього було предостатньо – премія «Оскар», Державні премії, звання народного артиста в 31-річному віці, професор, депутат найвищого рівня – і це все про видатного актора і режисера цілого сузір’я кіноскарбів.

У звичайному житті, в особистих бесідах Сергій Федорович був привітним, чудовим оповідачем, здатним переконувати, акцентувати увагу на правдивих, не відірваних від реалій буття подробицях.

Він ніколи не страждав на зверхність чи недоступність. Бондарчук переживав ті ж емоції, що й глядачі його кінофільмів. Не приховував, що і йому було страшно, до прикладу, погодитися зняти фільм за романом Льва Толстого «Війна і мир».

  • Тобто сумніви були?
  • Ще й які! Відмовитися означало розписатися у власній неспроможності. Погодитися – а раптом поразка? Ноша насправді була непосильною, але Бондарчуку вистачило хоробрості взятися за неї.
  • Після завершення роботи його визнали світові метри кіно, діячі мистецтв.
  • Вірно. Італійці Роберто Росселіні, Віторія Десіка, Франко Неро, американці Род Стайгер, Форд Коппола (згадайте фільм «Хрещений батько»), Кінт Відора, мексиканець Еміліо Фернандес, англійський письменник Джеймс Олджрідж та інші.

Бондарчуку аплодували Нью-Йорк, Рим, Прага, Токіо. А після картини «Ватерлоо» посипалося безліч пропозицій про спільні постановки, котрі бралися оплачувати партнери. Словом, його кінематографічний рейтинг був настільки високим, що дотягнутися до нього, мабуть, найближчим часом не вдасться нікому.

  • І, тим не менше, Сергій Бондарчук завжди пам’ятав про тих, хто дав йому путівку в світ найвизнанішого кіно.
  • Безумовно, в молодості йому пощастило зустрітися з Учителем з великої букви Ігорем Савченком, який ризикнув взяти маловідомого актора на монороль у картині «Тарас Шевченко», довірив йому зіграти людину надскладної долі, талановитого митця і бунтаря.

Успіх давався важко – фізична знесиленість, нерви на межі… Це стосувалося і режисера, і артиста. Робили все можливе й неможливе заради створення високохудожнього образу.

  • Ця одержимість, сувора вимогливість, принциповість в ім’я правди були дуже швидко «успадковані» Сергієм Бондарчуком від Савченка.
  • А інакше тоді не народилися б кіношедеври «Війна і мир», «Ватерлоо», «Доля людини», «Вони воювали за Батьківщину»…

Узяти хоча б 1962 рік. Тоді світ охопила паніка: всі боялися третьої світової війни, яка могла бути ядерною. Багатьом учасникам кіногрупи фільму за романом Толстого хотілося негайно покинути знімальний майданчик у Мукачевому, повернутися додому, до сімей.

  • Це в той момент Сергій Федорович розпрощався з головним оператором?
  • Так. І щоб читач зрозумів, чим жертвував Бондарчук, скажу, що головний оператор за суттю є співавтором фільму. Але Сергій Федорович не боявся вдаватися до жорстких, часом репресивних мір, аби залишилися тільки ті, для кого робота над епопеєю – понад усе.
  • Такі перемоги давалися ціною власного здоров’я?
  • Авжеж. Бондарчук не зважав на час, не дивився на годинник, міг не спати ночами в пошуках правильного варіанту, захоплюючого ракурсу, аналізуючи відзняте, тож невдовзі після тріумфального виходу фільму на екран його наздогнав інфаркт. Режисера чудом вдалося врятувати.
  • А ще потрібно було чимало сил на боротьбу з чиновниками, бюрократами, заздрісниками – це ж не секрет…
  • Ви праві. Коли просто під час зйомок помер Василь Шукшин, Бондарчук поклав чимало здоров’я, аби зламати супротив тих, хто категорично не давав згоди на захоронення «незручного» Шукшина на Новодівочому кладовищі.

А скільки переживань приносили Сергію Федоровичу некомпетентність деяких високопосадовців, які необґрунтованою, нефаховою критикою ставили, як то кажуть, палиці в колеса…

– Найкраще в таких випадках не допомагати, а елементарно не заважати?

– Отож-бо й воно! Прикро, що про таку тонку річ, як мистецтво, беруться судити невігласи, далекі від цього люди. Мало того, силою свого «авторитету» забороняли, не дозволяли, а інколи й банально цькували.

– А ще ознакою таланту дійсно непересічного та чесного в творчості Бондарчука можна вважати відсутність інтересу до політики в її чистому вигляді?

– Згоден. Митець Бондарчук не намагався створити щось «до дати», вписатися в модну хвилю. Його найбільше цікавила людина як суб’єкт історії, творець власної долі – особистість у всій величі, з невичерпними творчими й моральними ресурсами.

Зараз, Петре Григоровичу, Ви намалювали словесний портрет Бондарчука?

– Судячи з того, як прожив і що залишив по собі Сергій Бондарчук, маємо право на таке визнання.

Розмову вела Лариса МАСЛОВА.

 

Додати коментар