Володимир Смирнов: курс на самодостатність регіону

7 листопада виповнилося б 90 років з дня народження Володимира Смирнова – керівника Кам’янець-Подільського району впродовж 17 років на рубежі 70-80-х років.

Постать Володимира Михайловича, його доробок настільки значущі, що про нього належить сказати поза всякими ідеологічними й політичними перипетіями.

Предметом уваги є його досвід як керівника регіонального рівня, що особливо актуально в наш час, коли в Україні взято курс на активний розвиток місцевого самоврядування.

Володимир Смирнов ініціював і наполегливо втілював у життя стратегію щодо самодостатності регіону в досягненні економічного зростання. Чи не цей же принцип взято сьогодні за основу в запровадженні повного господарського розрахунку самоврядних територій і подоланні репресивності, дотаційності?

До першочергових складових входили завдання соціального розвитку. Зрозуміло, що централізовано, директивно, але кожний населений пункт мав плани розвитку економіки, програму зайнятості населення, створення і кваліфікації робочих місць, рівня доходів сімей, стану медицини, освіти, культосвітніх закладів, надання соціальної підтримки, торгівлі, транспортного сполучення тощо.

Весь масив інформації з місць акумулювався у виконавчих органах влади. Дієвими були коефіцієнти оцінки розвитку кожного соціально-економічного суб’єкта за підсумками року, в кінцевому підсумку – керівників того чи іншого населеного пункту. При цьому особлива увага зверталася на досягнення позитивної динаміки росту, винятком були факти невчасної виплати зарплати, неуважне ставлення до звернень тощо.

Відомі системні відвідування населених пунктів районним активом, здатність Володимира Михайловича вникати навіть у найдрібніші питання.

Чи на варто взяти до уваги цей досвід і привернути увагу приватних підприємств до соціальних нужд сучасного села?

Володимир Михайлович був вченим, кандидатом економічних наук, який плідно поєднував теорію з реальною економікою, завжди наголошував, що вся економіка починається з гектара. Отож, методологія управління економікою полягала в тому, щоб все починалося з базисного елемента всієї виробничої системи – визначити продуктивну силу гектара, створити умови, щоб вона не виснажувалася, а відтворювалася.

Хіба це не урок багатьом сьогоднішнім господарникам, які побігли за кон’юнктурою – зійшли до кількох монокультур, забувши про дотримання раціональних сівозмін? Зрозуміло, сьогодні приватний власник сам вирішує, як йому господарювати, але надто дорогими можуть бути пошуки методом «проб та помилок». Тому йому потрібно допомогти, спрямувати, а якщо потрібно, то використати силу закону.

І сьогодні вартий наслідування досвід Володимира Михайловича як сміливого новатора виробництва. Звичайно, мова не йде про порівняння тодішніх і сучасних технологій. Справа в тому, як він міг долати стереотипи, брати на себе відповідальність за експеримент, пройнятися ідеєю сам і залучити до цього інших.

Саме на Кам’янеччині серед усіх районів області найбільш послідовно впроваджувалися в життя ключові засади ефективного господарювання – концентрація капіталу й виробництва, акумулювання ресурсів, перехід на промислові технології, зростання рівня механізації і автоматизації виробничих процесів, зниження їх трудомісткості.

Як тоді говорили, «дітищами» Смирнова стали міжгосподарське об’єднання з виробництва м’яса свиней і яловичини, яке давало понад 60% валового виробництва району, спеціалізоване нетельне господарство у с.Супрунківці, технологічний комплекс з виробництва вовни і м’яса овець у с.Чабанівка, районна птахофабрика у с.Гуменці. Майже у всіх господарствах району було подолане дрібнотоварне ведення тваринництва, натомість споруджені багатофункціональні тваринницькі комплекси. Вони функціонували не тільки як виробничі, але й як соціальні об’єкти з широким переліком різноманітних послуг і зручностей.

У рослинництві ключові культури – зернові та цукрові буряки –  вирощувалися за інтенсивними технологіями. Новаторські почини кам’янчан були предметом семінарів різного рівня.

Під це підводився відповідний базис – в кожному селі був створений кадровий потенціал, професії набували вищої кваліфікації, технічної основи, трудові ресурси розширено відтворювалися, трудова міграція була незначною, переважно до районного центру.

Володимир Михайлович піднявся до рівня державницької особистості, двічі обирався депутатом Верховної Ради України, удостоєний багатьох державних відзнак. При цьому завжди залишався скромним, доступним, за що його поважали і досі пам’ятають у районі.

Хто знайомий або неупереджено цікавиться змістом керівної роботи, мусить бачити суттєву різницю в діяльності керівників за адміністративної системи та ринкової економіки. Сучасні колективи мотивовані приватною власністю чи корпоративними відносинами, кожний може проявити ініціативу, змінити вид економічної діяльності, зайнятися підприємництвом тощо, невідворотним є вплив конкурентного середовища. При цьому роль керівника набуває більш регуляторного, спрямовуючого, супроводжуючого змісту.

За часів Смирнова імпульси до праці виходили фактично від керівника, його енергії, здатності, уміння, зрештою, його фізичного потенціалу, стану здоров’я. Тому багато з них передчасно «згоряли» на роботі. Серед них і Володимир Смирнов, якому було лише 58.

Володимир Михайлович пішов з життя якраз на зламі двох епох і важко сказати, якою була б його позиція. Але незаперечним пам’ятником йому є досягнуті під його керівництвом соціально-економічні показники розвитку Кам’янець-Подільського району. На Кам’янеччині вироблялося 170 тис. тонн зернових, 300 тис. тонн цукрових буряків, 12 тис. тонн м’яса, 50 тис. тонн молока, щорічно в селах району вводилося в експлуатацію 17,2 тис. кв.м житла. Проживало близько ста тисяч заможних, впевнених у майбутньому людей.

Василь КОВАЛЬЧУК, доктор філософії в галузі економіки, професор.

Додати коментар