Їх об’єднала війна

Автор: | Опубліковано Новини Немає коментарів

Уперше на зустрічі з людьми я не зробила фото – і не з якихось там технічних причин, а цілком свідомо. Та й будь-хто, упевнена, на моєму місці, заглянувши в очі матерів і дружин загиблих в АТО хлопців та їхніх живих побратимів, які не звикли позувати, вчинив би так.

Рясний осінній дощ аж ніяк не завадив спільноті, котра, до слова, на сьогодні має статус громадської організації сімей загиблих й поранених в АТО, прийти сюди, на Пушкінську, 38, що стало вже традицією. Хоча ці двері теж відкриті для всіх небайдужих.

Звісно ж, повістки денної ніхто не оголошував – не та ситуація, адже важливіше бути почутими й послухати близьких по духу людей, порадитися, поділитися новинами.

Наразі вітають з іменинами голову Наталю Якубовську та одного з чоловіків із народженням онучки. Молодий дід, прислухавшись до розмов за столом, пропонує: «А давайте не про «Гради» й окопи, а про щось більш оптимістичне». Ну, що тут заперечиш бійцю, що живе з численними осколками в тілі? Та війна, біль втрат мимохіть проступають у всьому – спогадах, бардівських піснях, які виконують під акомпанемент гітари колишні десантники (один з них навіть є лауреатом військово-патріотичних конкурсів).

У бесідах виявляємо спільних знайомих – капеланів, героїв газетних нарисів, координаторів об’єднань ветеранів.

Торкаємось проблем, пов’язаних із пільгами – земельні ділянки, проїзд на громадському транспорті, знижки за спеціальними картками, кваліфікована правова допомога…

Ці люди, зрозуміло, не з іншої планети, і все ж складається враження, що ти присутній при народженні нової генерації українців – непідробна щирість думок і почуттів, готовність діяти негайно, загострена реакція на фальш, несправедливість. Запам’яталися рядки: «Як не ми, а хто ж тоді, чуєш, брате!?».

Обстановка на зібранні абсолютно невимушена: до когось дзвонять по допомогу, жінки діляться одна з одною рецептами сезонних заготовок. Хтось читає власні байки (вельми актуальні), до зали забігають дітлахи – життя триває.

Вона завітала, коли вечір маже добігав кінця. Енергійна, дотепна, практично знає історію тих, з ким звела доля на волонтерському шляху, побувала не в одній гарячій точці буремного сходу. Одразу ж починається обговорення проекту, пов’язаного з облаштуванням реабілітаційного центру для атовців на території занедбаного нині дитячого табору.

Ніхто не зважає на час: кожний почувається тут своїм серед своїх, а цього нам багатьом насправді й не вистачає.

Не хотілося просто перерахувати імена – прізвища учасників зібрання, бо всі вони заслуговують на окрему розповідь, на більш гідне вшанування. Майбутнє по справжньому європейської України, без сумніву, за ними.

Лариса МАСЛОВА.

Додати коментар