Навіртуалили, або Що занадто, те не здраво…

Автор: | Опубліковано Гумор Немає коментарів

Ну, як не позазадрити людям, які живуть поруч із Близнюченками – сім’єю дуже-дуже позитивною! І якби ви наразі захотіли б через якусь шпарину «впіймати» у сусідів негатив, вам би це не вдалося, бо жодного разу хазяїн не лаяв дружину за пересмажені котлети, не шпетив свого нащадка, називаючи його бовдуром або лобурякою, а слабка половинка (хочете – вірте, а хочете – ні) не звинувачувала свого чоловіка в лузерстві. А ще з цієї квартири після двадцять другої ніколи не лунала гучна музика. Словом, повна ідилія, гармонія і, якщо хочете, зразок для наслідування.

А все чому? Через велику завантаженість родини, голова котрої командує чи то ротою, чи то цілим танковим батальойоном, хазяйка ж займається фермерством: чи то пекінську капусту розводить, чи то виконує важливу продовольчу програму з насичення ринку печерицями, котрі ми з вами так полюбляємо. А от синок їхній віддає себе всього, здається, спорту, його ж юна сестричка впевнено просувається, за чутками, в інформаційній сфері.

І все було б добре, якби не поштарка Орися Гнатівна, котра обслуговує цю дев’ятиповерхівку. Тільки не кажіть, що ви її не знаєте. Це ж вона і взимку, і влітку ходить без головного убору, щоб усе-всеньке чути, не носить окулярів, аби гарненько все навкруги роздивлятися, ну, і ще за однією прикметою ви, читачу, точно впізнаєте цю жіночку з феноменальною пам’ятю. Вона дійсно зазвичай залишає усю кореспонденцію в ящичках на першому поверсі, та немає таких дверей у висотці, щоб Орися Гнатівна не знала, що робиться за ними.

Так от у понеділок наша поштарка принесла родині Близнюченків неабияку біду – отакенну купу цидулок-нагадувань про п’ятирічну заборгованість за світло, газ, воду, вивезення сміття, споживання кисню та ультрафіолету в атмосфері… Зачекайте, зачекайте, про «кисень» треба прибрати, бо про нього язиката Пилипівна з восьмого під’їзду придумала.

Одразу ж після того до Близнюченків завітала дюжина дужих (даруйте за тавтологію) приватних колекторів, які за версту чують, де «запахло» квадратними метрами.

Отож, як з’ясувалося, справжнім господарем у цій квартирі був безлімітний вай-фай, а відтак глава сімейства ніде не працював, цілодобово присвятивши себе виконанню місій в «Танках онлайн». Господиня ж, як ми вже здогадалися, садила злощасну капусту віртуально, а її донечка тільки тим і розважалася, що кидала до Інстаграму дописи на кшталт «Була на відкритті бутіка. Повнісінький відстій!» або «Нова тьолка Віталика Козловського така вже каракатиця, що капець». Щодо Близнюченка-молодшого, то він перевершив усіх членів родини, забравши хліб у колекторів, бо ще звечора йому, азартному гравцю в покер, прийшло повідомлення: «Вітаємо! Ви програли власну квартиру. Пропонуємо звільнити її упродовж 24 годин». Так що добрим молодцям, які прийшли по нерухомість Близнюченків, довелося піти ні з чим. А винуватець події байдуже переглядав нове повідомлення про те, що його відраховано з коледжу за систематичну невідвідуваність. А позаяк час невблаганно спливав, Близнюченки, прихопивши гаджети, подалися до найближчої до мікрорайону лісосмуги влаштовуватися на ночівлю.

Вдалечині вже гуркотіло, й перші холодні краплі неприємно нагадували про відсутність даху. Тож мама хутенько відкрила ноутбук і заходилася шукати на ОLX б/у намет. Син прикипів до свого приятеля – восьмого айфона, котрий мав би обов’язково знайти вихід. Тато ж майже ні на що не зважав, напружено розмірковуючи над тим, чому все ж таки танк, що стояв у верхньому лівому куті, не вистрілив, що йому могло завадити? Донька ж повапилася сфотографуватися й кинути в Інстаграм: «Прийшла на розпродаж – усе прикольно зеленого кольору, а він зараз у тренді, значить, часу не згаяла…».

«Ось воно! – несподівано вигукнув молодий Близнюченко, – ось воно, послухайте: «Якщо в твоєму житті щось не клеїться, кинь той клей і переходь на цвяхи. Забий на все й живи щасливо». Ну, що скажете?!».

«А до чого тут розмови? – Близнюченко-старший, покопавшись у кишені, витягнув залежалу двадцятку, – збігай-но, сину, до «Застройщика», може, ще не закрився, тут на молоток і пару цвяхів, мабуть, вистачить…».

Леся НЕСМІЯН.

P.S. Зоряне небо дихало спокоєм, та в наметі ще не спали. Мама Блинюченко важко зітхнула: «Хоч би хто «лайкнув»…

І тут неподалік загавкав пес, який немало подивувався тому, що біля цих туритсів не було чим поживитися. «Невже й кісточки згризли самі? – сумно обвів поглядом місцину. – Якось воно й не по-людськи…».

Додати коментар