Музика – це мова миру і зброя у війні

У 2023 році в «Джордан Холі», у Бостоні, духовий оркестр виконав «Гімн України». Диригентом цього історичного дійства був наш земляк з Чемеровець Владислав ДОВГАНЬ.
Сьогодні він своїм талантом прославляє Україну на весь світ. Закінчивши Львівську національну музичну академію ім. Лисенка як саксофоніст та диригент, він свого часу диригував духовим оркестром у Львівській філармонії, а потім, коли навчався у США в Бостоні, працював із симфонічним оркестром у «Консерваторії Нової Англії», а також диригував духовим оркестром там, а потім – у «Джордан Холі» (тоді був виконаний «Гімн України»).
– Коли я продовжив навчання в «Консерваторії Нової Англії», – розповідає Владислав, – стало зрозуміло: моєю зброєю буде музика. Звучання саксофона стало моїм способом говорити про війну, біль, героїзм і гідність українців там, де мовчать новини. Починав із камерних виступів. Та вже у квітні 2023 року мав честь стати першим українцем, який диригував симфонічним оркестром у легендарному «Джордан Холі». Це був не просто концерт – це був голос України, що лунав з американської сцени. Я звернувся до архіву, де отримав інформацію про те, що за останні 50 років я є першим українським диригентом, котрий диригував оркестром у цій консерваторії (можливо, я взагалі перший український диригент в історії цієї консерваторії, – а це 158 років, але я не можу перевірити цю інформацію).
Милуюся, переглядаючи відео в Ютубі, як Владислав, високий, стрункий, шляхетної постави, – порухом чарівної палички задає ритм оркестру, прискорюючи чи уповільнюючи звучання, показуючи в одночасі, якому інструменту вступати. Довершене виконання!
Далі були культурні проєкти: Владислав організував виставку українських книжок у Бостоні, створивши інтелектуальний міст між американським та українським народами. А потім благодійні концерти проходили в різних містах Нової Англії.
– У Велслі ми збирали кошти на медичну допомогу біженцям, – продовжує Владислав. – У Сомервіллі – на автомобіль для ЗСУ, у Джамайка Плейн – на підтримку організації «Місто Добра». І знову в Сомервіллі – для РЕБів і фронтового транспорту. Кожен виступ – це не просто музика, це людська місія.
2025 рік йому приніс концертний тур у Вірджинії: у Норфолку Владислав з однодумцями збирали кошти на обладнання для ППО, а в Портсмуті – на потреби фонду «Impulse.ua». Кульмінацією стала його участь в Українському саміті у Вашингтоні, де він виступив в «Українському домі». Це вже була політична сцена – і на ній звучала музика України.
– Коли я мав виступ у Вашингтоні, в «Українському домі», – згадує він, – між іншим, це те місце, де був наш президент В.Зеленський після горезвісної зустрічі із Д.Трампом у Білому Домі, – і мене запитували: звідки я, щоб створити програму виступу, я з гордістю відповідав, що з Чемеровець…
Найемоційнішим для нього став День Незалежності України в самому центрі Бостона. Серед розкішної архітектури та американських прапорів Владислав виконав на саксофоні «Гімн України». Люди плакали. І він теж.
Владислав завжди виступає в дуеті з піаністами: у Бостоні це була Лінгбо Ма з Китаю, а у штаті Вірджинія та у Вашингтоні – чудова піаністка та дуже хороша людина Олена Морозова з Одеси.
Крім того, у нього зараз багато учнів, котрі навчаються грі на цьому фантастично красивому інструменті. Більшість з них – американці. Бо наш талановитий українець викладає у школі музики в Кембріджі, штат Массачусетс, а також у музичній школі в Белмонті (Массачусетс). Працює зі студентами консерваторії, теж викладає. У нього є й учні з України, Швейцарії, Норвегії та Ізраілю, з ними він працює в онлайн форматі.
З початком повномасштабної війни, вже популярний на заході, він перебував за кордоном. І, не роздумуючи ні хвилини, молодий маестро одразу повернувся додому. Його колишній студентський Львів став першим пунктом цього нового шляху. Владислав разом із друзями щовечора йшли на вокзал – не як волонтери з табличками, а як звичайні люди, які не могли стояти осторонь. Приносили їжу, шукали ліки, підтримували словом тих, хто в одну мить втратив усе. Це був його перший фронт – людський, чутливий, без пафосу, але з глибокою внутрішньою гідністю.
– В організації виступів, благодійних концертів, – продовжує розповідь Владислав, – мені допомагають та підтримують люди, яким я небайдужий і яким небайдужа доля України. В першу чергу – це мої батьки. Без них я не мав би змоги зробити все це. Завжди буду їм безмежно вдячний.
Кожен концерт – як написання нової симфонії: пошук залу, десятки перемовин, сотні листів, логістика, реклама. Але всі ці клопоти забуваються в одну мить – коли після виступу до нього підходять люди, тремтячим голосом дякують і кажуть: «Тепер я зрозумів, що таке Україна».
– Я не міністр, не дипломат і не солдат, – стверджує він, – я просто музикант із Чемеровецької громади, який робить те, що вміє: грає, диригує, говорить про правду. Я вірю, що музика здатна відкрити серце подібно тому, як правда відкриває очі. Культура – це не прикраса до війни, це теж фронт. Фронт життя. І саме на ньому я стою щодня.
Коли Владиславу виповнилося 8 років, батьки відвели його в музичну школу, де відбулося коротке прослуховування. Після цього він почав грати на саксофоні. Тоді це було лише захоплення, однак пізніше він зрозумів, що хоче поєднати своє життя з цим інструментом.
Сьогодні Владислав на саксофоні виконує твори українських композиторів, таких як М.Скорик, Л.Колодуб, В.Івасюк, а також твори французьких та іспанських митців.
У вільний час він любить грати не лише на саксофоні, але й на кларнеті та гітарі. Також активно займається спортом, любить кататися на автомобілі, слухаючи музику, любить футбол. Йому постійно десь неодмінно треба бути, з кимось знайомитись, спілкуватись та подорожувати.
Владислав Довгань народився у селищі Чемерівці. Всі у Бостоні та Америці загалом знають, що він звідти, а тому завжди розповідає про свій рідний край. Пишається цим дуже сильно. Його найкращі та чудові батьки живуть у Хмельницькому – Валерій Довгань та Лариса Довгань. Тому Владислав мріє про день, коли вони зустрінуться та поїдуть додому в Чемерівці, до рідних та близьких.
– Дуже хочу туди, – каже він, – сподіваюсь, що зможу приїхати в Чемерівці якнайшвидше та зіграти концерт у музичній школі, де я розпочинав грати на саксофоні.
Найбільша ж мрія митця – щоб Україна була вільною, сильною та незалежною, щоб українці перестали помирати і горе та біда більше не переслідували їх:
– Я прагну робити все, щоб наша країна якнайшвидше перемогла у цій війні.
Кам’янеччина пишається тобою, Владиславе!

Юлія ЛИСКУН, членкиня НСЖУ.

Поділитися в соціальних мережах