МОНОЛОГ ВІРТУАЛА
Не знаю, хто як, а от я, до прикладу, дня без фізкультури прожити не можу. Де тільки який забіг намічається, а я уже там. Оце недавно марафон у пустелі був. Спекотище, не приведи Боже! Гарячий пісок дірки на кросівках випалює. Верблюди від спраги очі закочують, а ми біжимо. Марку ж тримати треба!
Запитуєте, чи не першим до фінішу дотягнув? А яка різниця? Головне що? Правильно, участь. Взимку теж не засиджуюсь в хаті. Оце як добряче приморозить, так я з товаришами (вони ще й впираються, мовляв, холодно, авансу треба дочекатися – рукавиці купити, ну й, усякі там відмовки придумують, та мене цим не розжалобиш) на цю, як її… Джомалунгу вирушаю. А при чому тут карантин? Там нікого, окрім снігової людини, нема. Ну, а в неї які віруси можуть бути, як вона, прикинь, вся… з того… Як його?.. Льоду. Ну от, приїжджаємо до підніжжя, заплічники поскидали, дістали по четвертинці, закусь різну там – треба ж дух укріпити, перш ніж туди залазити, набратися, той… оптимізму… А як ви уявляєте це? На рекорд ідемо – не куди-небудь. На вершину глянеш – уже страшно, а ми… цей… як його… ідемо туди. Два тижні до цього діла не голимося спеціально, щоби ніс, щоки не відморозити. Маски на рота наділи, аби горло не застудити, бо ж як дістанемося верха – гімн треба заспівати… От. А як думаєте?
Ну, літо коли – то це вже поза конкуренцією. На байдарках з друзями… той… сплавляємось. Тижнів зо три пливемо, пливемо, аж поки об берег якийсь скелястий не вдаримося. Ну, тоді вже все – шабаш! Вилазь, хлопці! Як то мовиться, суши весла… Засмаглі, веселі, багаття розводимо, шашличок смажимо, бо вже й кабанчика встигли підстрелити, по четвертинці дістаємо… А як же, за успішне завершення плавання!
– Слухай-но, Четвертушко, кидай вже той чортів айфон! Пролежнів ще не насидів?
– Чуєте? Це моя кричить. І де тільки я зумів її надибати, сирену таку, трубу.. як її там… Ієрихонську? Куди дивився?
– А все ж туди – у пляшку, аспид би тебе побив!
– Ну, от так щодня. Щойно сядеш, як уже пішло – рубай, димар лагодь, поросьові дерть готуй… Ні, краще б я пішов уже звідси… на Джомалунгу чи… кудись у Сахару…
– Ти чуєш, чи ні! Йди нагостри ножівку, лежух!
– Та зажди, крикухо! Най я уже матч століття додивлюсь! І де це вони назбирали таких матюх?! У мене б тії ворота на трьох колодках би були!
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
