Кікбоксер Роман Головатюк здаватися не збирається

Автор: | Опубліковано Спорт Немає коментарів

Зустрілися біля студентської п’ятиповерхівки. Багато хто, проходячи повз, шанобливо вітається з моїм співрозмовником. Зізнаюся, що і я була не проти погрітися в променях його слави, бо ж не щодня сидиш поруч із дворазовим володарем Кубка світу і Європи.

Отож, не могла не поцікавитися у без п’яти хвилин аспіранта ПДАТУ Романа ГОЛОВАТЮКА – чемпіона України, Європи, срібного призера Всесвітніх ігор з кікбоксингу, чи не почувається він сьогодні особливим. Засміявся: «Мабуть, у такому випадку я не проживав би у гуртожитку, та й взагалі це поняття якесь таке невизначене…».

І дійсно, жодних ознак зіркової хвороби у героя нашого нарису не помічено. І все ж хочеться дізнатися, де і як народжуються переможці. Звісно, в кожного з них своя історія. От і у Романа вона починалася зі старих металевих ліжок, які старшокласники із Красноставців постягали якось до сільського клубу, щоб зварити з них тренажери для спортивного залу. Хоча про «зал» – це вже перебільшення, бо йшлося тоді про захаращену мотлохом роздягальню, де місцеві хлопці могли б тягати залізяччя.

Згодом, уже в університеті, зайнявся пауерліфтингом. Десь з рік добросовісно качався, та якось із товаришем завітав до секції кікбоксингу, котрою керував Роман Ергешев. А оскільки Ромі імпонує рух, оцінив переваги цього виду спорту.

За якийсь час його вишколом займатиметься тренер Анатолій Лабатюк. Сходження до медалей будь-якого спортсмена починається, скажімо, з п’ятикілометрової пробіжки вранці, з годин, місяців, років нелегких і наполегливих тренувань, з напруженого графіка змагань, травм… Запам’ятався Роману перший виступ на престижному турнірі, коли ще був кандидатом у майстри спорту. Зрозумів, що попереду на нього чекає величезна праця, бо «коли отримав – треба обов’язково віддати» (це про поразку). Тож сам собі сказав: «Здаватися не збираюся».

Вгадати, де кімната Романа, зовсім не важко, бо саме на його балконі майорить синьо-жовтий прапор, який подорожує з ним усім світом.

  • А як батьки, дівчина ставляться до непростого вибору життєвих цілей? – запитую.
  • Нормально, – відказує. – Мама завжди мене підтримувала (в юності захоплювалася волейболом), батько є палким прихильником братів Кличків, тож заперечень не було. З дівчиною ж усе в порядку – вона також у кікбоксингу.

День Романа розписаний буквально по хвилинах, тож запитання про дозвілля його трохи дивує. Річ у тім, що він не може собі дозволити марнувати дорогоцінний час, бездумно «зависаючи» у компі чи безцільно вештаючись у пошуках «пригод». Узагалі відчуває дискомфорт, коли раптом «вимальовується» вихідний: душа потребує справ, ініціатором яких при всій своїй зайнятості є Роман Головатюк. На поверсі, де він живе, до прикладу, панують чистота і культура. З любителів палити у приміщенні негайно стягується штраф, а це означає, що для туалету будуть придбані ароматизатори, для умивальних відсіків – пристойне мило. Сортується сміття, пробкам – особлива увага: вони йдуть на виготовлення протезів для учасників АТО. Лаятися, бешкетувати тут мало хто наважується – авторитет голови студкому беззаперечний. Та хлопця турбує і те, що непокоїть у принципі весь цивілізований соціум, – вуличне хуліганство, бруд на тротуарах, аморальність.

Говоримо з Романом про значення сімейного виховання, котре закладає фундамент людських відносин, роль школи у подальшому формуванні громадянина з активною позицією, який має протидіяти «жлобству», вирішенню такої нагальної проблеми суспільства, як тотальна нелюбов до себе, рідних, оточення.

Роману пропонували оселитися за кордоном, створивши найсприятливіші умови, а він воліє залишатися на батьківщині, бо ж комусь треба будувати Європу тут. Навіть знайомив грошовитих земляків із власним бізнес-проектом, пов’язаним із переробкою сміття, вторинних відходів.

  • А раптом не підтримають, – зауважую, – проект до корзини?
  • Та ні, – упевнений Роман, – від мрії відмовлятися не варто, це ж наше завтра. Самотужки (он мій тато золоті руки має) намагатимемося запустити лінію з переробки непотребу. Важливо не зупинятися…

Розповідаючи про свого тренера, Роман зазначив, що спортивна удача підопічного напряму залежить від самовіддачі наставника. І це правда. Як і те, що кожному з нас слід замислитися над самовіддачею, як це зробив для себе Роман Головатюк – лідер, для котрого слово і діло – поняття нерозривні.

Лариса МАСЛОВА.

Додати коментар