Анжеліка і Кінь (фейлетон від “Краю Кам’янецького”)

Автор: | Опубліковано Гумор Немає коментарів

Анжеліка вже давненько сидить на дивані, не злізаючи з нього. Ні, ні, читачу, дівчина, боронь Боже, не інвалід. Та й сидить вона не на якомусь там дивані, а на білому, ще й шкіряному. Чому? А як ви накажете, дорогі мої, чекати принца на білому коні?

От сидить, сидить вона, щоправда, з нерозлучним білосніжним «Айфоном» у руках, закидаючи час від часу до мережі всілякі відомості про себе, аби увесь чоловічий світ (у Фейсбук чи Flirt.ua) від 25 до 75 знав, що вона, золотокоса, світлоока, струнка, як тополя, Анжеліка, 20 літ від роду, з нетерпінням чекає на свою половинку — високого спортивного брюнета з гарними статками, бажано з-за кордону, звісно, не ближнього, бо ж хіба свої уміють так палко кохати…

«Може, доню, поїси?» – до кімнати несміливо заходить мама.

«Ти що, здуріла? – білі наманікюрені пальчики виразно крутять біля скроні. – А фігура що скаже? Ну, не батьки, а повний відстій… І передай старому (себто татові), хай поквапиться із встановленням воріт по фен-шую, а то хтось нормальний під’їде — сорому не оберешся».

А щойно на вулиці просигналить авто, дівчина притьмом кидається до вікна, та за мить відійде розчаровано: «Ганяють тут недоумки різні на металобрухті. Думала, що й справді якась людина під’їхала».

Знаходились і піші претенденти на руку й серце Анжеліки. Від одного постійно тхнуло ліками, бо був ветеринаром. Учителішка мав зарплатню – одні лише сльози. Ще одному залицяльнику не вистачило зросту. А дивак з Маняківців не пив і не палив – з таким від нудьги повісишся…

«Ти б, донечко, – стука обережно в двері тато, – якусь книгу почитала, роман хороший. Он у нас яка бібліотека, для тебе збирали. Все б відволіклася від тих думок своїх. А фен ми вже з мамкою встановили на брамі, от лише шуя не могли ніде відшукати».

Анжеліка отетеріла від такого нахабства. Це ж треба було, щоб Господь нагородив її такими предками — темнота повна! Ще й книгу почитай! Щоб її хтось застукав за цим заняттям! Та з неї тоді вся Покотилівка сміятиметься! Правду кажучи, останній раз вона читала в третьому чи в четвертому класі якусь нісенітницю про… як її… Напівдрімаючий мозок Анжеліки, оповитий пеленою безліччі серіалів, пригадує, що в тій книзі дід подарував бабці рибку-чарівницю, але та виявилася шахрайкою і залишила старій лише «двушку» біля моря і якісь там ночви. Тоді дідуган подався чи то «за бугор», аби заробити такий-сякий «кеш» на «пропітаніє», чи то до дамочки… Із собачкою? Та ні, з «бабосами», хоча не виключено, що «капусту» сторожив пес. Словом, суцільна жесть!

Отак на дивані й протікало життя нашої Анжеліки – непомітно впліталася в коси сивина, та зморшки від невеселих дум розмножувалися в геометричній прогресії.

…Одного разу під вікнами її спальні почулося цокання копит. Дівчина стрепенулася: «Нарешті! Ось він! Жаданий!». Та у відчиненій кватирці з’явилася волохата кінська морда, яка дуже вже по-панібратському підморгнула: «Як ся маєш, красуне?». Анжеліка завмерла: по-перше, вона не йняла віри, що кінь може балакати, а по-друге… Стривай-но, а де ж принц?

«Де, питаєш? – заіржав коник співчутливо. – А відвіз його до принцеси. Тобі, сіромасі, й не знати, що принци зазвичай одружуються із принцесами, так уже заведено…».

Туш рясними ручаями котилася по щоках дівчини: «То ти без принца? Я ж… я ж так сподівалася… Стільки часу – і марно!».

«Еге, еге ж, – закивав кінь, – образливо, та що тут вдієш… Утім, не сумуй, тепер у тебе є я – енергійний, у розквіті сил, працелюбний. Ти от чому надаєш перевагу — тваринництву чи рослинництву? Хоча це не принципово. Головне – доброю справою займатися. А ти, бачу, й на повітрі мало буваєш, он яка бліда, але це легко виправити».

Анжеліка мовчала, ніби її заціпило, та коні цим не переймаються – їхнє діло вершника за призначенням доправити.

Леся НЕСМІЯН.

P.S. А щодо білого дивана, то наразі всі покотилівські дівчата дійшли висновку, що на ньому омріяного щастя не висидиш.

Отож, нині на старих пружинах інколи відпочиває втомлений трудяга — Кінь. Та скажу лише по секрету читачеві, що вони, ці диванні пружини, можуть пережити нас із вами.

Додати коментар