Його груди вкриті медалями та орденами, на скронях – сивина, він повністю незрячий, вже болять руки і ноги, ниє серце. Йому,  Володимиру Васильовичу Буняку, ветерану з Кульчиєвець, вже дев’яносто. Але він ще пам’ятає ті страшні часи війни. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з