Незалежність: за вектором надії та здобутків
Щедре серпневе сонце заливає яскраві клумби посеред міста та на подвір’ях. Прилавки аж вгинаються під вагою величезної смугастої ягоди – улюбленого смаколика дітвори. На розі Соборної виграє вуличний скрипаль, і продавчиня із сусіднього маркету навіть вибігла на вулицю, щоб послухати «чардаш». На кожному кроці – ятки із безліччю сортів морозива. У «Школярику» заклопотані батьки екіпірують без п’яти хвилин першокласників. У кожного – свої буденні клопоти. Але ввечері ми всі як один уважно слухаємо новини, намагаючись не пропустити жодного слова – що там, на сході…
І ще одне в гарячому місяці серпні гуртує нас як націю, єдиний народ: не за горами – двадцять четверте, цьогоріч – ювілейне.
Отож, просто на вулицях зупиняємо перехожих, щоб запитати, з якими думками вони підійшли до 25-річчя незалежності України.
Вероніка, 16 р., с.Цвіклівці: «Святкувати будемо обов’язково. Ми з друзями їдемо до столиці, головні ж урочистості будуть там. І на концерт «Океану Ельзи» вже квитки замовили. Так що будемо запалювати!».
Раїса Олексіївна, 68 р., с.Колибаївка: «Незалежність? Звичайно, святкувати будемо, бо ж наш народ так довго до цього йшов. Не тішить, що радість ця затьмарена ситуацією в країні: на сході війна, корупція досі процвітає, кругом де не глянь – несправедливість. Ще Шевченко побоювався, щоб «злії люди не приспали волю». Буде дуже прикро, якщо так станеться».
Дмитро, 42 р., м.Кам’янець-Подільський: «Нам зараз особливо похвалитися нічим, але ж «ще не вмерла Україна». Хочеться, щоб стала на ноги міцно. От тоді-то День Незалежності й справді буде великим святом великої країни».
Володимир Володимирович, 66 років, м.Кам’янець-Подільський: «Для мене це справді великий день. Хоча сьогодення наше не безхмарне, ці 25 років – важливий поступ уперед. Зациклюючись на нинішніх негараздах, ми чомусь все менше згадуємо минуле, де було стільки жертв і крові. Як голодували наші батьки, як нас, малих хлопчаків, колгоспний бригадир на коні ганяв із поля, щоб ми не зірвали декілька колосків. Це все було, ми це пережили й зараз маємо можливість збудувати країну, про яку мріяли стільки поколінь. Головне – не прогавити цього шансу».
Олена Степанівна, 70 р., м.Кам’янець-Подільський: «Незалежність?! Про що Ви говорите? Он Путін на нас напасти хоче! Яке може бути свято?».
Михайло й Олександр, 18 р., м.Кам’янець-Подільський: «Незалежність – в принципі це добре. Але ми — за реальний розвиток, більш інтенсивний рух до мети. Закінчили ПТУ. Вже зібрали документи – їдемо до Польщі на подальше навчання. Там видно буде… Поки що реальних перспектив в Україні не бачимо».
Алла Федотівна, 73 р., с.Колубаївці: «З якими думками? Переживаю дуже за свого внука на сході. Він контрактник Збройних Сил. Недавно всю зарплату свою пустив на запчастини, щоб їхня з хлопцями машина була на ходу – ворог не дрімає. Нам тут свято, а їм?».
Марія, 25 р., м.Кам’янець-Подільський: «Не знаю, не знаю… Майбутнього у нас не бачу ні для себе, ні для дітей. За копійки працювати?! Моя мама виїхала до Італії, та й я подамся кудись у світи… День Незалежності – свято для влади, а нам, простим українцям, не до урочистостей, нам треба думати, як вижити».
Аліна, 17, с.Цибулівка: «Свято відзначатиму. Це ж наша історія. У мене дядько рідний живе у Москві, брат теж там. Ніби влаштувалися непогано. Кличуть до себе. Але мій дім тут. Звісно, негараздів і проблем у нас багато, але коли в твоїй хаті щось не так, ти ж не втікаєш звідти, а починаєш щось робити, приводити до ладу. З країною так само.
Кожен День Незалежності для мене – це щось схоже на Новий рік: чекаєш дива, віриш, що наступний незалежний рік буде кращим, принесе якісь позитивні зміни в житті держави. Тож до 25-річчя нашої вільної країни підходжу, передусім, з вірою в нас народ».
Ганна Миколаївна, 48 р., с.Жовтневе: «Що сказати? От іду з автовокзалу – синові передачу передала. Він за кордоном навчається. Спочатку хотіли, щоб вступав до українського медуніверситету, та куди там – нам не по зубах таке задоволення! 25 років тому, пригадую, така ейфорія була після проголошення незалежності, такі надії, а вийшов пшик. Всі святкуватимуть, тож і ми будемо, але якесь те свято з гірким присмаком виходить».
Олег Іванович і Тамара Петрівна, 75 р., м.Кам’янець-Подільський: «Обидві доньки наші за кордоном – у США і Швейцарії, заміж повиходили за іноземців. Їздили туди в гості, діти просили залишатися там, але нам усе те чуже, незвичне. Недарма кажуть, що матір і Батьківщини не вибирають. Яка не є, але вона наша, рідна. Тож 25-річчя незалежності відзначатимемо насамперед з любов’ю та вірою в краще».
Данило, 32 р., с.Княжпіль: «Із появою дітей серйозно замислився над тим, що їх чекає. І здається мені, що нам треба не так владу, як менталітет свій змінювати. Ось візьмемо до прикладу свято, про яке говорите. Один день на рік ми всі кричимо про любов до рідної країни, готові все зробити заради спільного добра, одягаємо вишиванки, славимо героїв, а всі решта 364 дні тільки й думаємо, що про себе. А дбати про рідну землю кожен має щоденно, а не лише на День Незалежності. Тоді й все буде добре».
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
