УКРАЇНІ ПОТРІБНА СТАБІЛЬНІСТЬ, А НАРОДУ – ВОЛЯ

Автор: | Опубліковано Суспільство Немає коментарів

Цього року українці святкують 29 років незалежності своєї країни, упродовж яких вони відстоювали своє право бути вільними. І сьогодні триває боротьба за свободу, ідентичність та територіальну цілісність держави.
Про те, що або хто заважає українцям побудувати сильну заможну державу наша розмова із непересічною людиною, Заслуженим лікарем України, головою Кам’янець-Подільської районної ради V-VI скликань, почесним громадянином Кам’янець-Подільського району Іваном РОМАНЧУКОМ.

– Іване Михайловичу, чим для Вас особисто є День Незалежності України?

– Мало сказати, що це великий празник. Сама суть у назві свята. Ми маємо власну державу, яку, незважаючи ні на що, любимо і готові захищати. Я родом із Західної України. Там дух українства був притаманний усім завжди і всюди. Ще до 1939 року (приєднання Західної України до СРСР) у кожній домівці, у тому числі і моїх батьків, поряд із образами висіли портрети Шевченка і Франка. Це такий був своєрідний пантеон української віри, вольнолюбства. У таких традиціях виховували і дітей: любити батьків, рідну землю, Україну.

Під час визвольних змагань після Другої світової війни у нас не було, напевно, родини, аби хтось з її членів не боровся проти більшовиків та енкаведистів. Не стала вийнятком і наша сім’я. Тому в цей день ми згадуємо наших рідних, які ще в молодому віці полягли за Україну, її волю. Щоб там не казали і які б висновки не робили історики, незалежність України була очікуваною. Пригадую, що всі суперечки, чоловічі посиденьки чи застілля в нашому селі зводились до одного – українці будуть мати власну державу. І як підтвердження тієї віри – у хатах запалювали свічки перед образами. І хоч якою не була підступна і жорстока радянська влада стосовно західняків, та чіпати образи і святині вона боялася. За це ми готові були померти.

Тому в День Незалежності хотів би нагадати владі, щоб вона почала потроху виходити від пандемій так званих реформ, які не принесли ніякого покращення у життя простих людей. Пора уже забезпечити спокій, правопорядок, законність, дати людям реальну роботу, соціальну справедливість.

– Ви зачепили тему реформ. Як оцінюєте впровадження територіальних змін?

– Хочу зауважити, що реформ як таких в Україні, маю на увазі справжніх, не було. А те, що ми називаємо «реформою», низка заходів не вивчених, не доопрацьованих і ще сотні таких «не», які проводяться в нашій державі за грандівські кошти. Втілюють їх, як правило, одні й ті ж «фахівці», які дуже добре розуміються в комунальному, сільському господарствах, освіті, охороні здоров’я, територіальному устрої… Такі собі «багатостаночники». Скажіть, після того, де вони щось реформували, там стало краще? Ні. Так само відбувається зі створенням тергромад… Багатообіцяючими є лише промови спікерів під час семінарів, купа глянцевої «макулатури» тощо.
Скажіть, якщо одна шоста за площею і населенням територія забирає більше ніж половину бюджету району собі, чи буде комфортно тим, що залишаться? Навіть мала дитина вам скаже, що це неправильно. Коли розірвали Кам’янеччину на окремі громади, люди відчули комфорт? Навпаки, більшість зіштовхнулися з незручністю і погіршенням. Закриваємо школи, лікарні, маємо проблеми з транспортним сполученням. І цих проблем з кожним роком лише додається.

А що, хіба не можна було з району зробити одну громаду, як це зробили інші? Можна. Тоді б вистачило коштів зберегти медицину, культуру, мережу спортивних закладів тощо.

Інший варіант. Об’єднатися в одну громаду з містом. Тут відбувся б процес інтеграції соціально-культурних галузей, але стабільна кількість бюджетних надходжень гарантувала б можливість їх збереження і розвитку. Однак пішли найгіршим шляхом. Поділили всупереч логіці й здоровому глузду. За принципом: «хочу бути царем». Тобто голий, босий, але з короною на голові.
Те ж саме відбувається і з поділом на райони. Яку кількість їх на Хмельниччині тільки не називали: і п’ять, і сім, і… Зробили три. В одному – сімсот тисяч жителів, в іншому – триста. Пояснень чому так, ніхто не дає. А коли немає відповіді, у людей з’являється почуття роздратування, здивування, агресії. У нас запитують чого ми такі? А які маємо бути, коли з кожним роком запитань більшає, а відповідей нам не кажуть.
Думаю, що це нарешті повинні зрозуміти й олігархічні клани, державні мужі. Бо така нестабільність, розхитування веде нас із крайнощів в крайнощі. Як не на схід, то на захід дивимося. Україні потрібна стабільність, а народу – воля. Це вам тільки здається, що за гроші можна зробити все. Як кажуть лікарі, за гроші здоров’я не купиш.

– Якщо вже торкнулися здоров’я, то може кілька слів скажете про медичну реформу. Які Ви могли б назвати її сильні чи слабкі сторони?

– Про медичну реформу вже стільки написано, відзнято телесюжетів, що коли б затрачені на це кошти пустити на медичне обладнання, то апарат ультразвукової діагностики був би в кожному ФАПі. А так ми практично впроваджуємо в Україні нове «кріпосне право», основане на здоров’ї людини.

– Що маєте на увазі?

– Сімейний лікар, з яким ви уклали договір, має право на відпустку, захворіти чи не вийти на роботу з якихось інших причин. А ви без його направлення не маєте права піти до іншого лікаря чи профільного спеціаліста. Навіщо це зроблено? Назву десятки сіл, де цього року не ступила нога сімейного лікаря. Хіба це добре? Уже не кажу, чи правильно? Що було до цих реформ. В Орининській лікарні висів графік виїзду фахівців у села нашої зони. Щосереди лікарі прибували на ФАПи, приймали пацієнтів. Обходили лежачих. Бували в громадських місцях. А зараз, коли в Орининській райлікарні №2 зламався рентгенапарат, 1973 року випуску, поступив циркуляр: ідіть і беріть ліцензію на медичну практику. Але для цього у вас має бути відремонтоване приміщення, як в Німеччині, і сучасне обладнання, як у США. Якщо цього немає, то хай місцевий бюджет дає гроші, а ми нічого не знаємо. Перепрошую. А до минулого року не ви, шановна центральна владо, формували усю державну політику в сфері медицини? А тепер за негаразди потурбуйтеся самі, а якщо у нас будуть успіхи, то нагороди отримаємо ми…

Є запитання і до місцевої влади. З весни не працюють Орининська та Староушицька номерні лікарні. Фахівців позвільняли. Самі установи депутати поки що не погодилися закрити. Послуг ніхто не надає. Мабуть, і наверху зрозуміли, що з медреформою не все так добре. Тому Міністерство охорони здоров’я вирішило відновити фінансування за об’ємами наданих послуг. Але які кошти дадуть Оринину й Старій Ушиці, коли вони ніяких звітів про виконану роботу не подавали?

Депутати райради на прохання нинішньої райдержадміністрації фактично вчинили моральний злочин проти трудових колективів і мешканців, які обслуговували ці лікарні. Вони виділили з районного бюджету близько півтора мільйони гривень на райдержадміністрацію, яку фінансує держава. Натомість ці кошти могли б стати порятунком у даному випадку для цих медзакладів. Принаймні, можна було їх розділити порівну між райдержадміністрацією та медустановами. Я ставлю перед районними мужами запитання: «Чому райдержадміністрація не прийшла у райраду з пропозиціями та розробленими заходами зі збільшення дохідної частини районного бюджету на 1,5-2 млн грн, а забрала собі на доплати і премії те, що не ними було зароблене? І чому головні лікарі Орининської та Центральної районної лікарень, які є депутатами райради, проголосували за гроші для РДА, позбавляючи цим своїх колег роботи, а хворих – права лікуватися поближче до свого дому?». І як бачимо, відповіді на ці запитання у медичних реформістів теж немає. Якщо запитати у людей, то переважна більшість з них негативно відгукується про медичну реформу, як і сама лікарська спільнота.

Є надія, що незабаром відбудуться місцеві вибори і люди виберуть тих, хто не буде обкрадати і обманювати їх, а дійсно готовий пожертвувати собою заради омріяної, вистражданої нашої незалежності – права українського народу на самовизначення. І хоч досягнень поки менше, ніж втрат, кожна маленька перемога дає надію, що ми, українці, таки чогось варті…

Користуючись нагодою, хочу привітати усіх жителів Кам’янеччини із визначним святом – Днем Незалежності України! В цей святковий день зичу вам міцного здоров’я, щастя, родинного добробуту, душевної рівноваги та впевненості в майбутньому. Нехай невичерпним буде джерело віри, надії й любові до України!

Надія ЄРМЕНЧУК.

Поділитися в соціальних мережах

Додати коментар