Хресний хід: 7 днів і 6 ночей наодинці з Богом

Автор: | Опубліковано Суспільство Немає коментарів

19 серпня, у свято Преображення Господнього, з Кам’янця-Подільського в Свято-Успенську Почаївську лавру вийшла хресна хода. За інформацією сайту «Союз православних журналістів», участь у святому паломництві взяло понад 20 тисяч вірян. Хода розпочалася одразу по завершенню святкової літургії в кафедральному соборі святого благовірного князя Олександра Невського. Традиційно частина паломників приєдналася у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що в с.Довжок, де митрополит Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор з духовенством відслужили молебень, після чого колона віруючих вирушила далі.

Щороку молитовна хода зближує віруючих Кам’янець-Подільської, Чернівецької, Волинської, Одеської та інших єпархій УПЦ, а також паломників з-за кордону. Впродовж тижня, а це 7 днів і 6 ночей, християни випробовують свою віру в Бога, долаючи шлях у 210 км. Та в багатотисячній колоні людей чи не найбільше вражають 75-літні бабусі з іконами на грудях, маленькі хлопчики й дівчатка зі своїми невеличкими, але важезними наплічниками, молоді матусі із новонародженими малюками на руках… Усі вони йдуть за Христом і моляться, «змітаючи» весь бруд з душі, аби вступити на святу землю Почаєва очищеними.

У переддень великого походу, в п’ятницю, нам пощастило поспілкуватися із юними, але вже досвідченими паломниками з Ужгорода сестричками Нікою та Марією і їхнім братиком Богданчиком. Вони щиро, якось по-особливому тепло розповіли про найсокровенніше з хресного ходу. Часом здавалося, що переді мною не діти, а мудреці.

– Що дає вам хресна хода?

– Хресний хід змінює погляди на життя, душу, людина стає спокійнішою, як духовно, так і тілесно, – відповідає Марія. – Хоча для кожного все індивідуально. Наприклад, я не вперше беру участь у ході, й потім цілий рік після неї проходить дуже легко, без проблем знаходжу для себе відповіді на важкі питання. Оскільки навчаюся на графічного дизайнера, то після торішнього хресного ходу Бог настільки мені допоміг, що словами не передати. Загалом, минулого року до Почаєва вирушило близько 20 тис. вірян. Цього разу, гадаю, буде не менше. Однак до святині доходять не всі. Багато хто не витримує. Особливо важкими є перші 3 дні, за які ми долаємо щонайменше 30-40 км. Саме в цей час дуже швидкий темп ходьби. Та й з рюкзаком вагою щонайменше 2-3 кг йти непросто. А ще є 6-кілограмовий намет, спальник і каримат. Добре, що хоч їх можна залишати в автобусі. Аби хоч частину шляху пройти під час прохолоди й без автомобільної метушні на дорогах, ми прокидаємося в 3-5 годині ранку. Святу ходу не в змозі зупинити ні дощ, ні спека.

– Та й спокуси перед хресним ходом страшні, – додає Ніка. – Завжди мусить бути якесь випробування. Наприклад, напередодні походу я зі своїм хлопцем розсварилася. Він мені обіцяв, що піде зі мною в Почаїв, а перед самим виходом відмовився. Тим не менше я не здалася, залишила всі проблеми вдома.

– А мене, – продовжує Марія, – перед виїздом з дому дуже розболілися зуби. Нічого їсти не можу. Але терплю, бо вірю, що все буде добре. Пригадую, коли я вперше йшла хресною ходою, мені настільки було важко, що якби мені сказали, що є прямий рейс на Ужгород, я б не вагаючись сіла й поїхала додому. Але коли підійшла до Почаєва й побачила, як усі учасники хресної ходи на одному диханні стають на коліна і співають «Богородице-діво, радуйся», здалося, що серце вилетить з грудей. Вмить забуваєш, як було тяжко, як щось боліло…

Дуже сильними є спокуси в середині хресної ходи, день на третій, коли люди виснажені як фізично, так морально. Тоді достатньо лише однієї іскорки непорозуміння, аби спалахнув вогонь. Можуть пересваритися навіть найрідніші. Але це свого роду і є очищення від лукавого. Його пече, що люди йдуть світлою дорогою до Бога. Одного року було таке, що під час ходи в одному селі люди кидали в нас камінням. Це великий гріх, бо земля, де проходить паломництво, свята. Опісля в тому селі настав страшний неврожай і посуха. А минулого року, коли прочани проходили повз той населений пункт, люди вже ділилися всім, що мають, бо земля вродила рясно.

Мама не боялася вас відпускати одних у далеку дорогу?

– Ні. Слава Богу, хресною дорогою проходитимемо вже втретє поспіль. Коли вперше йшли нею, мені було 18 років, сестрі – 15, а брату – 8, – розповідає Ніка. – Богданчик з нами вже вдруге йде. У нашому товаристві я за старшу, тому батьки не боялися за нас. Я рік навчалася в Австрії, де жила сама. Та й ми не зовсім одні йдемо у хресний хід. Усі прихожани нашого храму в Ужгороді під керівництвом духівника пішли у паломництво. Церкву ми відвідуємо з дитинства. До цього нас привчили мама й бабуся.

Нас у сім’ї 4 дітей, – продовжує дівчина. – Мама з наймолодшою сестричкою Софійкою, якій лише 4 місяці, залишилася вдома. Вона дуже хотіла піти в хресний хід, але священик її не благословив, бо то дуже важко з маленькою дитиною у візочку. А ми без вагань зібралися у мандрівку. Вчора прокинулися в 4-й ранку, а о 5-й вже виїхали з Ужгорода. О 9 вечора ми прибули у Кам’янець-Подільський. Тут, на подвір’ї собору, заночували у наметі. У вас дуже гарний і величний собор.

Вражає те, що ніколи не знаєш, хто йде поруч з тобою дорогою до Бога. Адже в колоні є паломники з Уралу, Молдавії, Сибіру, Москви, Петербурга, Словакії, Чехії, Греції…

– Богданчику не важко йти хресною дорогою?

– Минулого року, коли йому було лише 8, він ішов швидше, ніж ми. Він просто біг хресною ходою, навіть із важким наплічником. Священик пояснив це тим, що він мав менше гріхів, ніж ми.

– На вашу думку, коли людині варто вирушати в хресний хід?

– Коли вона буде впевнена в тому, що зможе пройти його. Кажуть, що хворим не можна брати участь у ході. Навпаки, їм конче потрібно піти цією молитовною дорогою, – стверджує Ніка. – Тоді вони стануть здоровішими. Цьому є безліч підтверджень. Наприклад, в Марії не зовсім здорові ноги. Коли вона вперше вирішила йти хресною ходою, мала проблеми з колінними суглобами, як кажуть в народі, «випадали» чашечки, були розриви зв’язок суглобів у декількох місцях. І коли після зняття гіпсу вона пішла святою дорогою, в неї нога розпухла, як колода. Чим тільки не лікували кінцівку, але допомогла лише свята Почаївська олія, якою змастили хворе місце. З тих пір проблем з тією ногою більше не має. А лікарі пропонували операцію, та й мама спочатку не пускала в далеку дорогу. Але з Божою поміччю одна її нога вже здорова.

– Наскільки важко тим людям, які беруть з собою в дорогу маленьких діток, навіть новонароджених?

– Бог дає сили всім віруючим, – говорить Марія. – Навіть котити візочок із немовлям стає легко. Уявляєте, це дитя вже з перших місяців свого життя йде хресною ходою! Така дитина не може вирости поганою людиною.

Тепер легко йти святою дорогою. Люди пригощають, хто чим може, пускають переночувати, привести себе в лад. У селах навіть склалися цілі традиції, як зустрічати паломників, що йдуть до Почаєва. А раніше, як розповідають старожили, коли лише розпочинався хресний хід, вірянин брав із собою в дорогу лише дві буханки хліба й воду.

Так, в останньому перед Почаєвом селі проживає чоловік, який кожного року в день свого народження, яке співпадає з нашим хресним ходом, гостинно частує паломників. Та й інші жителі того села також щиро приймають вірян, навіть просять, аби паломники ночували у їхніх будинках. У народі кажуть, де заночує вірянин з хресного ходу, та хата благословенна.

А в іншому селі під час перепочинку люди пригощають нас дуже смачними варениками і хором співають дівчата у вишиванках.

Наступного ранку, в суботу, ми знову навідалися до собору, аби поспілкуватися ще з кимось із паломників. Однак декілька вірянок ввічливо відповіли, що не можна розповідати про свій хресний хід, адже достеменно не відомо, скільки зарахує їх Господь кожному, та й мета походу в кожного християнина сокровенна, відома лише Богові.

Натомість серед численних паломників знову зустріли Богданчика, Ніку й Марію. Вони повідомили радісну звістку – у хресний хід з ними йде їхня матуся й маленька сестричка Софійка. Священик все ж благословив їх у дорогу й ніби за велінням небес просто з їхнього подвір’я вирушала машина. Тож не скористатися такою можливістю жінка просто не могла.

                                                                                                                                                                                                                                                   Ольга ОЛІЙНИК.

Додати коментар