Анжеліка Українець — учасниця кам’янецького “Караоке на Майдані”

Автор: | Опубліковано Суспільство Немає коментарів

Спочатку вчителі й гадки не мали, куди так поспішає Анжеліка, як тільки дзвоник сповістить про велику перерву, хоча хлопчаки на футбольному полі давно звикли, що разом із ними бігає нападник із кісками.

Згодом запальна й енергійна дівчинка полюбила теніс, а там і баскетбол – ну, чим Вам не кандидат, скажімо, до збірної району?

Втім, була й друга Анжеліка Українець — ніжна, лірична, чуттєва… Коли вона з акомпаніатором виходила на сцену, зал одразу стихав.

Правду кажучи, від тата Олександра Анжеліці майже нічого не дісталося – ні уваги, ні суттєвої матеріальної підтримки: він пішов із сім’ї, коли дівча було ще зовсім маленьким. Хоча дещо все ж таки залишилося – батькові співочі гени, тож навіть у дошкільному віці вона могла запросто дати сольний концерт.

Так складалося, що доля не підкидала Анжеліці бажаних бонусів у вигляді дорогих іграшок, вишуканого одягу чи відпочинку в Єгипті або ж хоча б на вітчизняному морському узбережжі, та ці обставини не сформували в ній комплексів, які дошкуляли б оточенню. А все тому, що в родині, скілльки себе пам’ятає, її супроводжувала любов мами, дідуся, бабусі. Це вони підтримували віру дівчинки в талант, можливості, успіх. Бувало, за останні крихти школярку Анжеліку возили на престижні вокальні конкурси, аби вона відчула смак перемоги.

Учениця ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» Анжеліка Українець ніколи не хизується тим, що ставала лауреатом всеукраїнських конкурсів (до прикладу, 2012 року в Ворзелі) чи міжнародних «Пісенних Медоборів» (Тернопільщина). Вона не колекціонує почесні місця, перемоги, відзнаки, здобуті на обласни конкурсах, тому що для неї це звичний спосіб життя, щось на кшталт дихання, котре не помічаєш, але без якого будь-яка жива матерія гине. Ось і недавно Анжеліка повернулася з Хмельницького, де співоча команда закладу вкотре виборола Гран-прі, легко увійшла в призову трійку. Анжеліці ж персонально суворий голова журі напророчив зіркову кар’єру, зрозуміло, лише в тому випадку, якщо дівчина буде невтомно працювати, розвиваючи та вдосконалюючи свої здібності.

Хоча Анжеліка й не збирається гнути, як кажуть у народі, кирпу – все така ж відкрита, щира, скромна, головне ж, вдячна (як часто цього не вистачає переможцям) своїм учителям – тій же Лілії Райській, художньому керівнику ДНЗ, майстру виробничого навчання Поліні Яржемській, яка навчає дівчину мистецтву вишивання бісером.

18-річна учасниця «Караоке на Майдані» Анжеліка Українець, коли Ігор Кондратюк поцікавився, чи не образилася вона, поступившись лаврами переможця Дмитру Прокопову (хоча, за великим рахунком, заслуговувала на вищу сходинку), дівчина повелася так гідно, як мало кому вдається в подібних ситуаціях. Істинно бійцівський характер! І хай читача не бентежить (бо ж багато хто спостерігав за кам’янецьким «Караоке»), що Анжеліка ніби сама себе «висунула» на «п’ятачок виконавців», коли Кондратюк пройшов повз, не помітивши її. Просто бажання заспівати на всю Україну було таким непереборним, що дівчині довелося трохи знехтувати етикою.

Щедру, бо ж поділиться останнім, чуйну (завжди простягне руку), самостійну, адже скористається будь-якою нагодою заробити, Анжеліку не лякають труднощі.

Вона не тримає зла на тих людей, які колись її, п’ятнадцятирічну студентку коледжу, де вона мала навчатися, та несподівано потрапила на операційний стіл, не підтримали: світ, як не крути, таки чорно-білий. Та усвідомлюючи це, повинен робити все, щоб яскраві, теплі кольори переважали в ньому. А це під силу, як впевнена дівчина, пісні. Вона обожнює всі музичні стилі, але головним критерієм справжнього витвору мистецтва вважає душу, котру Анжеліка розгледіла в композиціях Матвієнко, Ротару, Яремчука. Класична музика нагадує їй книгу, перечитуючи котру, знаходиш щоразу щось нове й важливе.

– Комп’ютерні «посиденьки» не віднімають часу? – запитую.

– Ні, – сміється, – це не про мене. Часто сідаю відпочити перед монітором, але мені подобаються усілякі тести, на котрі хочеться знайти відповіді, порозмірковувати над якимось життєвим ребусом.

Анжеліка – романтик і реаліст водночас. Понад усе їй хочеться поєднати красу й конкретну справу, котра стала б змістом існування. Чи вдасться це нашій героїні? Ймовірно, що так, якщо не зупинятися на півдорозі.

                                                                                                                                                                                                                                                 Лариса МАСЛОВА

Додати коментар