“Золотий м’яч” у Романа Гуменюка

Автор: | Опубліковано Спорт Немає коментарів

Фанати, прихильники і вболівальники вже встигли привітати нового переможця чемпіонату району з футболу – команду «Замок» с.Панівці, а разом з нею і кращого гравця турніру Романа ГУМЕНЮКА. Вперше футболісти підкорили першість, перед цим влітку взяли Кубок району, тож «золотий дубль» – у їхніх воротах. Такі голи спортсменам за щастя пропускати. В азартній боротьбі команда залишила позаду себе срібного призера змагань нігинські «Товтри» та бронзового – кульчиєвецький «Олімп».

Роман не рахував, скільки треба забити м’ячів, аби викликати такий фурор. В аматорський футбол грають не для гучної слави та лаврів, тут не водяться великі гроші, чоловіки виходять на поле для віддушини, аби скинути напругу робочих буднів, для фізичної та емоційної розрядки й аби футбол у районі жив.

А приживається він, напевно, тоді, коли зі спортом знайомляться чи не з пелюшок і не з екранів телевізора, а набиваючи власні синці на колінах та шишки. Для Романа Гуменюка спортивним орієнтиром був та залишається його батько Василь Петрович, на жаль, уже покійний, теж спортсмен, кандидат в майстри спорту з вільної боротьби.

  • Я з п’яти років на стадіоні, – розповідає Роман, – круглорічно – в мороз чи сніг – батько нас із молодшим братом виводив на тренування. Свої перші футбольні кроки я робив на полі в Шутнівцях, перший цвях в яке забив саме батько – варив ворота, разом з однодумцями впорядковував його. Отоді ми й загорілися цією грою, вже впродовж майже тридцяти років я не полишаю футбол, любов до спорту стала рисою характеру. Як не попасую м’яча, обов’язково йду в тренажерний зал, крім захоплення футболом, маю розряд з легкої атлетики та карате-до. Якщо ви хочете прищепити дітям захоплення здоровим способом життя, вставайте з диванів та кроком руш на бігову доріжку, будьте яскравим взірцем для наслідування.

Дитяча спортивна прив’язаність нашого героя могла перерости в професію: Роман обрав для здобуття вищої освіти факультет фізичного виховання у Хмельницькому виші, там же грав за команду «Поділля» на молодіжній першості України. Але пішовши після навчання на службу в правоохоронні органи, він мільйон разів впевнився в надійності свого друга-спорту, адже в поліції фізична підготовка – одна з головних.

  • У командах грають самодостатні чоловіки, які вже відбулися, у кожного – робота, дім. Тож навіть збір на тренування викликає труднощі.
  • Не без цього, але ми розуміємо свою відповідальність за колектив, як один за всіх і всі за одного. Футбол у селі стикається, швидше, з іншою проблемою – матеріальне забезпечення. Поки що гра триває на голому ентузіазмі, як самих гравців, так і небайдужих шанувальників. Футболісти за свій рахунок дістаються на виїзні матчі, підтримують місцеві стадіони. А навіть ту саму форму треба закупити. Років два тому сільська рада нам придбала спортивний одяг, проте наступного року її необхідно оновлювати. Без належної уваги місцевого самоврядування, без спонсорства, на сільському футболі можна буде ставити крапку. Впродовж багатьох років пановецький «Замок» надихає та підбадьорює наш палкий вболівальник, місцевий активіст Сергій Соловодов. Кожної гри він – на трибунах, чи автомобіль потрібен для виїзду, чи моральна підтримка – на нього можна покластися на сто відсотків. Будуть такі люди на місцях – то село гратиме у футбол.
  • До речі, як з «дванадцятим» гравцем?
  • Нам важлива підтримка односельчан і на під час матчів ми її відчуваємо, що, звісно ж, підігріває атаки. Тож кожну перемогу присвячуємо їм.

Юлія Лічкевич.

Додати коментар