Наші ювілеї
З людьми і для людей
У березні у теплому колі рідних і друзів відсвяткувала свій ювілей Галина Петрівна ГОЙ – староста сіл Демшин і Патринці Китайгородського об’єднаної територіальної громади. Це привітна, мила, чуйна і доброзичлива жінка, мудра, справедлива, чесна, тактовна і працелюбна людина, вірна і хороша подруга, чудовий керівник і організатор, знавець своєї справи.
Я плакала за чужих дітей
У сільського жителя день минає досить швидко. Зі світанком встає, а там вже, дивись, сонце опускається за обрій. У постійному русі й Ганна Шиманська з с.Супрунківці. Поки обійде свою корівку, курочок, шмат городу, то й не зглянеться, як вечоріє надворі. Працювати на землі життя й навчило, й змусило. Спочатку
Без «Краю» ніяк
Серед мальовничих краєвидів дністровського пониззя, недалеко від скелястих берегів великої річки розкинулося привітне село Грушка. За легендою назва села пішла від трьох придорожніх джерел, біля яких зупинялися мандрівники відпочити, а орієнтиром для них слугувала грушка, в тіні якої вода виходила з-під землі. Саме тут живе наша героїня – Любов
Я б ще йшла та співала
Знайомлячись із нашими передплатниками, відкриваєш для себе таку приємність, як спадковість. От і наразі, розмовляючи з Надією Василівною Рудько із села Крушанівка, з’ясувалося, що газету «Край Кам’янецький» передплачували ще її батьки (тоді «Прапор Жовтня»). І Надія Василівна, і чоловік її Микола Васильович – постійні, віддані газеті читачі. Одна донька
Чиста совiсть, щира душа й невичерпна любов до життя
Микола СОЛОМОН – передплатник зі стажем, оскільки читає наше видання з радянських часів та зберігає величезну підшивку газет ще зі старою назвою «Прапор Жовтня». За освітою – педагог, працював вчителем праці, чималий час (13 р.) займав керівну посаду – директор Підпилип’янської ЗОШ. Будучи ерудованим, освіченим та свідомим громадянином, Микола Михайлович
Разом – веселіше
88-літній Іван Григорович Радійчук читає «Край Кам’янецький» навіть вночі. Це коли йому не спиться. Отож, вмикає світильник – і ніби темрява розступається. Читає про різні життєві історії, тож мимоволі пригадується і власне життя: згадує себе молодим трактористом на колгоспному полі чи бачить армійських друзів, із котрими проходив вишкіл на
Завжди намагаюся допомогти
Іван Михайлович Романчук – поціновувач, передплатник і водночас герой публікацій, який часто з’являвся на шпальтах нашого видання. А ще Іван Михайлович – це свідомий громадянин, професіонал та людина з великої літери, адже за його плечима 50 років медичного стажу, сотні врятованих життів та тисячі вдячних пацієнтів. Закінчив Івано-Франківський медінститут,
Бережімо нашу землю
Ользі Миколаївні Даненчук – 82. Особисто я в це не вірю. Мабуть, в паспортному столі хтось допустив помилку. Бо ж насправді активності пані Ольги з Колодіївки вистачило б на багатьох. Працьовита, життєрадісна, пройшла через такі труднощі, котрі нинішньому поколінню й не снилися: фашистська окупація, голод 1947 року, непросте колгоспне
Дякуємо, що ви у нас є
Сутеніло. На ослінчику біля хати щось жваво обговорюють і сперечаються дідусі-сусіди Карпо, Антін та дядько Петро. У руках в Антона Михайловича – наша районка. – А ти це читав? – запитує дідусь у свого опонента і простягає перед очі сторінку «Прапора Жовтня». – А там хіба правду написали? –
Три десятиліття на пульсі часу
Пам’ять наша має дивовижну здатність у найпотаємніших схронах своїх зберігати через швидкоплин літ найзначиміші події, факти, деталі. Вони немовби виринають із бурхливої круговерті сьогодення, знову і знову переносять нас у ті давно відгомонілі роки. Пригадую сонячний вересень року одна тисяча дев’ятсот сімдесят восьмого, свій приїзд у м.Кам’янець-Подільський, де мені
