Замовимо слово за вусанів

Автор: | Опубліковано Культура Немає коментарів

Рівно о шостій він застрибує до мене в ліжко. Звісно, я ще пручаюсь, прошу дати мені хвилинку-дві подрімати, та мій будильник невблаганний.
Він з докором дивиться на мене, мовляв, може ти вже передумала ранкову гімнастику робити чи не збираєшся родині готувати млинці, а можливо…

Не чекаючи, доки озвучить ще деякі припущення, хутенько взуваюсь, і він веде мене на кухню: режим для нього понад усе. Сьогодні він з обуренням відсуває мисочку з вівсянкою, вимішаною зі шматочками ковбаси. Ясно, зараз запитає в якому маркеті я купила цей недопродукт, бо ж м’яса в нім, як, скажімо, крупи в абрикосі.
Я й не намагаюсь виправдовуватися, бо точно знаю, що маю справи не з веганом, тому нашвидкоруч, як вишколений менеджер у ресторані, готую друге меню, тим більше, що нині його свято – Європейський день кота.
Упевнена, що кожний з вас, шановний читачу, впізнав у цьому портреті й свого вихованця, хоча це ще питання – хто кого виховує.
Але у свято мурчиків хотілося більше поговорити про нас, людей. Про те, як мало ми знаємо про тих, кого приручили, і як не цікавимося долею тих, хто ще не знайшов собі домівку й піклувальників.
Альону Ясінську часто зустрічаю у зоомагазині, подекуди прошу поради щодо харчування й санітарної гігієни хвостиків – як на мене, вона знає усе, людина дуже відома в певних колах (неважко здогадатися яких), має немало публікацій про правила утримання чотирилапих улюбленців, їхні звички, хвороби, раціон.
– А що тут дивного? – посміхається. – Ми ж усі однієї крові.
А ще жартома каже, що в неї руки по лікті в крові – це означає, що їй безліч разів доводилося рятувати життя нашим браттям меншим: відмивати, дістаючи зі смітників, почасти зав’язаних «добрими» господарями в пакети, коробки, лікувати, годувати з піпеток, щоб дати шанс на життя нещасним тваринкам. За освітою культуролог (по ходу – естет) Альона не вважає для себе принизливим (утім, як й інші волонтери, «Душа бродяги» на чолі з Анжелою Швець) копирсатись у бруді, в котрому опиняються котодіти з волі «любителів» фауни.
Двадцять років тому, тоді ще зовсім молода жінка, очолила кам’янецький рух, спрямований на захист одомашнених людиною (хіба не парадокс?!) тваринок. Зважте, щойно минули, як їх наразі називають, «лихі дев’яності»: безлад, байдужість, злиденність, рекет, економічна скрута – неважко уявити, як сприймалися заклики Альони про гуманне ставлення до тварин. Це радше розцінювалося тієї пори як проповідь юродивих чи блажених. Пройде чимало часу, коли соціум подорослішає і цивілізується до якоїсь міри. Тепер нас уже не дивують собаки з кліпсою, недержавні притулки, де працюють ентузіасти, добровільно віддаючи свій час, кошти, сили, аби покращити становище безпритульних тварин.
Слово «стерилізація» звучало на початку двохсотих майже як лайка або вирок, хоча насправді це був порятунок для усіх. Ціною нервів, інколи даремно витраченої енергії, доводилося переконувати, сперечатися, аргументувати. Альоні і досі болить ця людська необізнаність, впертість.
А з нашої розмови з Альоною склався такий своєрідний кодекс власника кота:
ї За прийнятних умов муркотун живе близько 15 років (у дикій природі – від 3 до 5).
ї Коти відчувають запахи в 14 разів сильніше, ніж люди.
ї Коти обожнюють хлорку так само, як валер’янку, тож мітку залишає на білизні, випраній порошком.
ї Кота потрібно годувати, не сподіваючись, що він «зловить» їжу, Миші для нього – полювання на ситий шлунок.
ї Якщо кота бити, кричати на нього – отримаєте «на виході» агресивну, злопам’ятну тварину.
ї Котячий раціон – риба (не в сирому вигляді – 1 раз у два тижні), м’ясо (небагато, в ньому відсутній кальцій), субпродукти, але в міру (може статися перенасичення вітаміном А), «молочка» – краще у вигляді кефіру, нежирного сиру (молоко дорослим протипоказано).
ї Стерилізацію кицям роблять в 9 місяців або після першої пустовки (тічки). Один раз – і ніяких проблем; інколи безкоштовно це
роблять студенти-ветеринари
в ПДАТУ.
Легко любити гарну, здорову, без проблем і кошенят кішечку. Та той, хто піклується про її здоров’я, дбає про стерилізацію, рятує її від вуличної небезпеки, отримує неабиякий бонус – рятує власну душу добрими ділами.
Ми очікуємо від Господа милостей, а вони – наші підопічні – сподіваються на нас.
А віддячують друзі дуже всоєрідно: коли ми гладимо кішку, в нас знижується серцебиття і кров’яний тиск, отож маємо можливість прожити більше. У котів можна навчатися здатності заощаджувати енергію та розподіляти силу. Урешті-решт, спілкування з пухнастиками краще, ніж будь-які педагогічні прийоми, виховує у дітях людяність, гуманість, толерантність і, якщо хочете, лицарство, а ще ж кішка – це релакс, психологічна розрядка (зверніть увагу на те, що на передовій бійці дружать з хвостиками).
Не випадково у всьому світі започаткований День котів. Тож зробимо їх будні святковими, гідними й радісними.
Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах

Додати коментар