Про святкування Шевченківських днів у Кам’янці-Подільському 1911 року

Автор: | Опубліковано Культура Немає коментарів

В останній день народження Тараса Шевченка 9 березня 1861 року поетові прибули вітальні телеграми з Харкова і Полтави. Одна з них була такого змісту: «Полтавці поздоровляють любого Кобзаря з іменинами і просять: утни, батьку, орле сизий!». Прочитавши телеграму, Шевченко сказав: «Спасибі, що не забувають…».

Удосвіта наступного дня Тарасу Григоровичу полегшало, він устав з ліжка й став спускатися східцями в свою майстерню. Спіткнувся, ойкнув, упав. Коли до нього підійшов сторож, Шевченко вже вмирав… Це сталося о 5.30 10 березня 1861 року…

Смерть Шевченка викликала хвилю народних маніфестацій. До його могили сходилися юрми людей. Він став символом єднання передових народних сил, а навколо його імені створювалися легенди. Говорили, що в його могилі зарили зброю, яку, коли треба буде, візьме до рук повсталий люд і піде проти царя,  тому на могилі Шевченка в Каневі й стояли озброєні наряди міліції.

1900 року українська громадськість подала клопотання уряду про спорудження пам’ятника Кобзарю в Києві, на яке царські чиновники дали позитивну відповідь лише на десятий рік.

1908 року був створений Об’єднаний комітет зі збору коштів на пам’ятник Шевченку спочатку в Києві, а потім у всіх українських містах, зокрема в Кам’янці-Подільському. За словами дослідниці подільської старовини Тамари Сис, Кам’янець-Подільський комітет очолили поштовий чиновник Палій та лікар Солуха.

26 лютого 1909 року Подільська земельна управа повідомляла, що в Кам’янецькому повіті було зібрано й надіслано в Київ 257 крб. 34 коп., в Проскурівському – 157 крб. 94 коп., в Летичівському – 95 крб. 28 коп. Редактор однієї з київських газет зазначав, що всього «було зібрано копійками мало не півтора сотні тисяч на пам’ятник батькові в Києві».

1911 року прогресивна подільська інтелігенція долучилась до підготовки відзначення 50-х роковин від дня смерті поета. Неофіційним осередком вивчення й популяризації творчості Шевченка в Кам’янці-Подільському став Народний Пушкінський дім. Участь у його роботі брали учні художньої школи В’ячеслава Розвадовського, які малювали ілюстрації до творів Кобзаря, вихованці музичної школи професора Ганіцького, гімназистки Маріїнської гімназії.

Заходи на вшанування пам’яті Тараса Шевченка в Кам’янці-Подільському складалися з таких пунктів:

–   назвати одну з вулиць міста ім’ям Кобзаря;

–  відкрити в місті пам’ятник поетові;

–  присвоїти ім’я Кобзаря чоловічій гімназії і встановити стипендію ім. Шевченка для бідних гімназистів;

–  видати оригінальні листівки, присвячені шевченківським дням у Кам’янець-Подільському 1911 року.

На початку 1908 року В’ячеслав Розвадовський написав листа художнику Іллі Рєпіну, знаному йому з пересувних виставок, з проханням надіслати малюнок для поштової листівки. Рєпін відправив йому свій малюнок, взявши темою рядки з поеми «Кавказ»:

Споконвіку Прометея

Там орел карає…

Художник намалював також декілька ескізів проекту пам’ятника Шевченку. На одному зображений Шевченко в образі солдата, прикованого до тачки. В примітці до малюнка Рєпін характеризував Шевченка так: «Никогда не был рабом и высоко оценивал достоинство человека в человеке».

1910 року в Кам’янці-Подільському гастролювала українська трупа Садовського, в якій грала уславлена артистка Марія Заньковецька. Вона зустрілася з місцевими аматорами, консультуючи їх щодо створення «живих картин», дуже популярних на той час, і була настільки вражена грою гімназистки Ольги Ватич, яка зображувала Шевченкову музу, що подарувала їй коралове намисто.

На початку січня 1911 року департамент поліції розіслав наказ про необхідність встановлення нагляду за тим, щоб зібрання й святкування Шевченківських роковин не прийняли антиурядової форми. В лютому генерал-губернатор Трепов заборонив відзначення 50-х роковин з дня смерті Тараса Шевченка.

У свою чергу подільський губернатор скасував усі заходи з відзначення Шевченківських роковин. Заборона не перешкодила невеликим групами шанувальників відзначати цю дату на приватних квартирах, проводити таємні панахиди священиком Ватичем у власному будинку на Підзамчі, меси, які служив ксьондз Шуман у будинку Заграйського. А польська громада Кам’янця придбала й надіслала в Київ фарфоровий вінок з написом: «Тарасові Шевченку від поляків Кам’янця-Подільського, 1911 рік».

 

Валентина ВОЛКОВА, науковий співробітник історичного музею-заповідника

Додати коментар