Операція «Антигарбуз»

– Ех, набридло в парубках ходити, треба свататися, – якось подумав дядько Степан із Оринина, якому вже стукнуло торік сорок чотири роки, почісуючи поріділу чуприну. – Але ж до кого? Одарка – язиката, щоранку буде патякати сусідкам про мої грішки (а їх, до речі, чимало). Ярина – страшна, та й господиня з неї ніяка. А Марія? О! Цій дівці «на виданні» вже шістдесят в акурат стукнуло…

Довгенько перебирав би хвацький жених потенційних наречених, якби не пригадалася йому рожевощока, миловида Горпина. Правда, неприступна вона, бо ж не одного сватальника прогнала в хвіст і в гриву зі свого обійстя. Та якби ж то просто відмовила – так ні, робила це, смакуючи свою перемогу над бідними чоловіченьками! А щоб у них зовсім пропало бажання до неї свататися, то давала із собою «гостинець» – жовтогарячий гарбуз.

Зовсім не хотілося Степанові стати для села посміховиськом. Тож вирішив спланувати операцію «Антигарбуз»: прийти вночі та викрасти злощасний овоч. І вже вранці, дивлячись на не один, а аж на чотири трофеї «страхів женихів», прийшла дядькові думка, що, може, йому й не варто одружуватися?

– І на біса воно мені? Житиму як жив! – розмірковував подумки дядько Степан, тягнучи жовтобокого красеня, з котрого збирався зварити гарбузову кашу. Та його філософські роздуми обірвав візит правоохоронця, який якраз нагодився до «жениха» за встановленням справедливості. Адже якими б не були наміри, але як не твоє – не бери. Цю істину й малюки знають…

Діана МАКІВСЬКА

Поділитися в соціальних мережах