Ласуня і кредит

Автор: | Опубліковано Економіка Немає коментарів

«Уже давно не чути солов’їв», — бідкаються орнітологи й списують це на поганий стан довкілля та урбанізацію нашого суспільства. Чи не щороку якийсь представник флори чи фауни «оселяється» в і без того пухких від сторінок виданнях Червоної книги України. Та біда підкрадається й до свійських тварин – у селах скоро не те що спів солов’я, мукання корівки стане екзотикою.

І хіба ж поясниш чорно-рябій Ласуні, що тримати її стало невигідно? Й те, що пасеться вона виключно на екологічно чистих лугах і дає парне молочко без будь-яких консервантів, уже нікого не цікавить. А ринки тим часом заполонює молочна продукція іноземного виробництва. Білоруське та новозеландське молоко, котрому до продукції тваринництва зазвичай, як «декому до неба», вражає своїми низькими цінами, але ж потрібно й помізкувати: «Скільки б воно зберігалося (враховуючи перевезення через митницю) та коштувало, якби дійсно було натуральним?». Проте закордонного «конкурента» купують, а ось вітчизняне «біле золото» залишається на полиці. А найбільше потерпають люди на селі, які, як то кажуть, стоять біля самого коріння проблеми. Заготовачі молока вже настільки занижують ціни на нього, що власники дійної худоби просто беруться за голову. Нерідко зустрічаються й випадки монопольної змови між молокопереробниками, в результаті чого ціну встановлюють однаково мізерну і людям просто нікуди подітися.

Позиція масло- та молокопереробних підприємств – ЗАТ «Дунаєвецький маслозавод», ПП «Чортків сир», ЗАТ «Галичина», ВАТ «Борщівський сирзавод», ТОВ «Чемеровецький молокопереробний», ПАТ «Лактіс» філія ДП «Аромат», ЗАТ «Кам’янець-Подільський хлібокомбінат» – також зрозуміла: із ринку їх продукцію витісняють дешеві молочні продукти іноземного виробництва, тому їм не вигідно виставляти високі ціни на придбання сировини в населення. Але що ж робити людям? Низькі ціни на молоко вже давно турбують жителів нашого району, адже за таких умов утримування корів є невигідним, як результат – зменшення їх поголів’я на Кам’янеччині за останні три роки.

Проте проблему намагаються вирішити на рівні влади. Так, 8 грудня голова райдержадміністрації Михайло Желізник та начальник обласної інспекції по заготівлі сільськогосподарської продукції Андрій Ківелюк провели зустріч з директорами переробних підприємств, що заготовляють молоко на території Кам’янець-Подільського району. Така зустріч відбувається не вперше, попередня було зовсім нещодавно – 23 листопада.

Позитивним прикладом взаємопорозуміння між виробником та населенням стало створення в районі кооперативу СВК «Молоко-Кам’янець», в котрому для його членів ціна на молоко становить 2 грн.70 коп. До того ж, кооператив безкоштовно надає в оренду доїльні апарати й забезпечує ветеринарний супровід худоби. Ще одним кроком у сприянні поширенню розведення дійної худоби є «корова в кредит», власники якої розраховуються за неї, здаючи молоко. Парадоксально, що досить мала частка населення погодилася на таку вигідну пропозицію.

У цьому році на закупівлю шістнадцяти дійних «корів у кредит» було виділено 111 тис.грн.: 100 тисяч отримав Валентин Дехтяров із с.Рихта, 5 тисяч – Галина Швець із с.Чабанівка та 6 тисяч – Оксана Григораш із с.Завалля. З останньою, завідуючою Завальським дитячим садочком «Сонечко», ми й вели мову разом із головним спеціалістом управління агропромислового комплексу РДА Петром Басом. Йшлося про переваги та недоліки перебування в кооперативі по заготівлі молока СВК «Молоко-Кам’янець».

– На мою думку вступ у кооператив є досить вигідним, — поділилася Оксана Антонівна. — Ще коли стало відомо про можливість вступу в нього, я порахувала, що пропозиція безвідсоткового кредиту на придбання корови дуже вигідна. Тим більше, що віддаю я його в натуральному вигляді – молоком. Частина виручки від його здачі йде на погашення кредиту, решта залишається мені. За рік ці гроші можна виплатити, хоча я планую розрахуватися й за півроку. Приплід від худоби також є моєю власністю.

Селяни, які уклали угоди з кооперативом, отримують 5% грошової компенсації від вартості зданого продукту. Крім того, після розрахунку за корову, членство в кооперативі не припиняється і в цьому є свої переваги, адже кожний рік виділяється 200 гривень на її утримання, 230 гривень – на ветеринарне обслуговування і 300 гривень – на парування. Недоліків у такій програмі я не бачу, розраховуються зі мною за сировину завжди вчасно, крім того, з кооперативу завжди можна вийти, повідомивши про це за два тижні до кінця року членства.

Звісно шкода, що Оксана Антонівна одна із небагатьох, хто зважився взяти «корову в кредит», і поки що населення з острахом ставиться до вступу в такі кооперативи, не розуміючи, що розвиток виробництва молокопереробної галузі є спільною метою як власників корів, так і самих переробних підприємств. Будемо сподіватися, що з часом позитивний приклад першопрохідців у цій справі дасть свої плоди і на пасовищах наших сіл знову з’являться численні череди худоби, такі звичні для нас ще не з таких далеких часів.

Діна КУШНІР

Додати коментар