Долі людські
СЛОВО ПРО ВЧИТЕЛЯ
Долею кожній людині судилося стати учнем, трудівником, учителем і просто громадянином суспільства, в якому він живе. Кожному з нас довелося пройти свою школу життя і мати своїх учителів, які стали добрими, вірними друзями, соратниками. Безперечно, ми пам’ятаємо всіх своїх учителів і щиро вдячні їм за науку. І ось сьогодні
ДВА КРИЛА ЩАСТЯ ВІТАЛІЯ НЕЧИТАЙЛА
Він народився і виріс у простій хліборобській сім’ї, де кожен знав своє місце у не складному, але достоту зіграному родинному оркестрі, і од якого у значній мірі залежали і ритм, і звучання спільного дружного ансамблю. Змалку звик до праці, наполегливо, не шкодуючи зусиль і снаги, долати труднощі та різноманітні
Я ЖИВУ В ТАКОМУ РИТМІ
Не так давно фейсбуком поширилася інформація про те, як у квітні 98-го поціновувачі поетичного слова об’єдналися, створивши відомий нині клуб «Ліра». Щоправда, жодного слова про конкретних організаторів, за ініціативи котрих народився мистецький осередок. Та я не про це. Урешті-решт, не про взяття рейхстагу йдеться. А тоді, навесні 98-го, нас
ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА
Справжня цінність людини вимірюється в тих речах, до яких вона прагне, над якими вона працює все життя. Таким ми знали та пам’ятаємо нашого друга, колегу, духовна спадщина якого була підтверджена його добрими справами, великими професійними здобутками в ім’я держави, любов’ю та турботою про сім’ю, повсякчасною здатністю підставити плече. Усе
КОЛИ ЗАБУВАЮТЬСЯ ВСІ НЕГАРАЗДИ ТА З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЧУДОВИЙ НАСТРІЙ
З далекої, сивої давнини людей манила краса одягу. До наших часів збереглися експонати різних строїв, взуття головних уборів. В основному це були вироби зі шкір тварин. Найдорожчими були шкіри молодих телят. Першими прикрасами стали квіти та пір’я екзотичних птахів. Роки йшли. І десь із половини 16-го і 17-18 ст.
ЧІТКО ВИКОНУЙТЕ ОБОВ’ЯЗКИ І НЕ СУНЬТЕ НОСА, КУДИ НЕ ТРЕБА
– Кажете, щодня були на станції? – Так. Возив туди керівництво. Тих, хто командував процесом, бо ж само по собі діло не йшло б. – А як близько Ви знаходилися від неї? – Ну, от як від будинку райради і до швейної фабрики. – Зрозуміло, першу категорію даремно не
ЙОГО ЗНАЄ УВЕСЬ ДОВЖОК, НАГОРЯНИ І СУРЖА…
Якби ми взялися підрахувати, скільки сотень, а то й тисяч кілометрів ліній електропередач протягнув до житлових осель, підприємств, соціальних закладів за своє життя Григорій Миколайович ЧЕРНЯВСЬКИЙ, довелося б витратити на це досить багато часу. Хоча справа зовсім не в цифрах (хай і солідних), а в самій суті того, чим
ЖИТТЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ
Між першою публікацією (тоді ще в «Прапорі Жовтня») про Володимира ПОХОЛЬЧУКА та його товаришів і нашою нинішньою зустріччю в редакції «Краю Кам’янецького» пройшла, вважай, ціла епоха – 35 років! Саме стільки минуло з моменту вибуху на Чорнобильській АЕС. Йому було на той час 21. Так що сьогодні чоловік ніби
МІРА ЩАСТЯ
У квітнику палахкотять квіти. Яких тут тільки нема! Дівча проходить ще вогкою від роси стежкою повз рівнесенькі, ніби під лінійку, грядки. Дідусь Яків був неабияким господарем, так палко закоханим у землю, що ніяким колгоспом неможливо було його зіпсувати. Ступаючи духмяною травичкою пасіки, що аж гула від заклопотаного дружнього руху
ЗВЕРХУ ЛЮДИНІ ДАЄТЬСЯ ОДИН ПРИВІЛЕЙ – ЖИТИ ДЛЯ БЛИЖНЬОГО
– Доню, куди ж ти? Хіба не чула, що розповідають про Чорнобиль? – мама Галини розхвилювалася не на жарт. Але дівчина не здавалася: «Мені вже вісімнадцять. Як я не поїду – країна в небезпеці!». Отож, недавня випускниця Хмельницького училища торгівлі наспіх пакувала речі, бо ж незабаром разом із подругою
