ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ В УСІХ ЙОГО ПРОЯВАХ

Колись він, ще малим, виходив на берег своєї Студенички, яка розливалася навесні, і відчайдушно пускав паперові човники. Човник плив кудись за течією, а він біг берегом і, дивлячись на стрімкий потік, уявляв себе… і моряком, і вершником, і… Дитячі мрії напрочуд захоплюючі! Та став він простим учителем, потім – мудрим викладачем вишу. Насамперед – просто Людиною. «Так, спочатку слід бути людиною, а потім вже інженером, військовим, дипломатом чи вченим», – любить повторювати Анатолій Петрович Гаврищук. І повчає нас, молодших від себе, якими якостями повинна бути вона наділена.

Багатьом «розумникам», звичайно, таке не дуже й подобається. «Не вчи вченого…», – так і рветься з їхніх вуст. Але це для невігласів навчання вже скінчилося. Бо для мудрих людей усе життя наука до снаги. І вони готові слухати свого вчителя ще і ще…

Уперше мене доля звела з Анатолієм Петровичем у 1982 році, коли я, несміливе дівча, ступила на поріг педінституту (зараз університет) в якості редактора багатотиражної газети «Радянський студент». Лячно було в двадцять років обіймати таку солідну посаду. І хоча свою роботу дуже любила, старалася з усіх сил, та раз по раз здавалося, що дехто й посміюється над моєю недосвідченістю… Але завжди пам`ятаю добрі очі Анатолія Петровича Гаврищука, який майже щодня заходив у редакційну «келію» (так-так, бо без вікон маленьку комірку чомусь відвели саме для редакції), і по-батьківськи запитував: «Може чимось допомогти? Я напишу Вам статтю, обов`язково». І приносив одну і другу, і третю. Не знаю, скільки за вісім років мого редакторства їх було, однак пам`ятаю, що майже щомісяця. І це була справжня поміч. А після того, як я залишила посаду редактора, Анатолій Петрович і сам згодом посів редакторське крісло. Десять років він очолював газету, яка тоді вже змінила назву на «Студентський меридіан». На багатьох сторінках (іноді на 14-16, а то й на 18) висвітлювалися усі події навчального закладу. Тут робили перші кроки майбутні журналісти, а також юні поети в чарівний світ римованого слова. Колишня студентка філологічного факультету, а нині знана в місті поетеса Юлія Ковальчук, так відзначила роботу редактора:

Порожніми були б ці сторінки,
Без мудрої редактора руки:
По факультетах бджілкою літає,
Матеріали, мов нектар, збирає.

Але це, попереднє, слово про Анатолія Петровича Гаврищука як про журналіста, як про людину, котра журналістику вважає своїм захопленням. Найперше він – викладач, доцент, працював на кафедрі суспільних дисциплін, де викладав історію, соціологію, естетику. Своїй творчій викладацькій роботі присвятив аж 45 років! Десятки й десятки його студентів стали педагогами, з них два – ректорами університетів, є доктори наук, професори, чимало кандидатів наук, доцентів. Серед його студентів – також декани факультетів, завідувачі кафедрами, генерали, дипломат, артисти, підприємці, депутати різних рівнів, високопосадовці.

Крім викладацької праці Анатолій Петрович багато часу віддавав громадській роботі. Певний період виконував обов`язки секретаря парторганізації та заступника декана (на громадських засадах) історичного факультету. Кілька разів обирався до складу парткому інституту, відповідаючи за роботу громадських організацій. А згодом за свою сумлінність та старанність був обраний і секретарем парткому. Проте улюблену справу – журналістику – ніколи не покидав. Тому й входив до складу авторських колективів з написання монографій і книг, є автором багатьох статей з проблем виховання студентської молоді. Створив понад 80 нарисів про викладачів педінституту (університету) із трьохтомної серії «Університет в особах». А ще є редактором і упорядником збірки поетичних творів «Поема, різьблена з граніту і сердець».

Щирим захопленням в Анатолія Петровича є й краєзнавство. «Щоб бути патріотом своєї землі, потрібно вивчати історію свого краю, і неважливо чи це велике місто, чи малесеньке село. Знати про свій родовід, досконало вивчати рідну мову – ось що кожний українець повинен робити першочергово», – каже він. Зараз досвідчений краєзнавець працює над книжкою про рідну Студеницю, і, назбиравши багатющий матеріал про інші села, зокрема, Бакоту, Китайгород, Стару Ушицю тощо, – мріє в майбутньому її видати. Якби ж то ще знайшлися спонсори…

Саме пристрасна любов до рідного краю спонукала Анатолія Петровича захопитися «Українським клубом». Зараз одним з напрямків у роботі його членів – збереження пам`яток природи. Жодна з екскурсій, які ми організовуємо до особливих дерев, не обійшлася без нього. Слухаємо його розповіді, збагачуючись знаннями про історію краю та його видатних людей.

«Ми пишаємося, що серед наших членів «Українського клубу» є така людина, – не раз наголошує старшина клубу, художник і поет Микола Панасюк. – Треба дорожити такими людьми». І ми дуже дорожимо. І в цьому дописі, який був підготовлений до дня його народження (24 липня), нам хотілося розповісти ще і ще раз про відому людину нашого міста – Анатолія Петровича Гаврищука. «Люблю життя у всіх його гарних проявах» – таке його життєве кредо. То ж як тут принагідно не обійтися без мого поетичного настрою:

А час – цей невблаганний майстер
долі-квітки,
Хай залишає Вам на серці
лише цілющі мітки!

Юлія ЛИСКУН, голова міськрайонної організації «Український клуб», журналістка, поет.
Світлина Миколи Панасюка.

Поділитися в соціальних мережах